Витязь у тигровій шкурі
НАРАДА ФРІДОНА, АВТАНДІЛА І ТАРІЕЛА ПРО ТЕ, ЯК ЗДОБУТИ КАДЖЕТСЬКУ ФОРТЕЦЮ
їм Фрідон сказав: «Гадаю, що пораду вірну дам:
Щоб здобути місто, треба безліч війська мати нам,
В нас же сил бракує вийти в бій одвертий, сам на сам;
Сотні літ стояти можем, не розкривши їхніх брам.
Ще дитям мене навчали акробатства вчителі -
Знав тоді всі їхні штуки, що існують взагалі:
Так, що й око не побачить, ліз по линві із землі;
Скільки б хлопців не змагалось,- завше був я на чолі.
Хто із вас уміє краще влучний кидати аркан?
Нум, закиньмо на ту вежу довгу линву! В їхній стан
Я пройду по линві, наче перейду крізь рівний лан;
Вам, до міста увійшовши, не знайти живих містян!
Вправно я пройду по линві, взявши гострий меч і щит.
Там сплигну донизу спритно; як рвучкого вітру літ,
Нападу, бійців понищу і добудусь до воріт,-
Ви туди підходьте, звідки крик пролине на весь світ».
Автанділ сказав: «Фрідоне, друже друзів запальних!
Маєш ти левині руки, не боїшся ран тяжких,
Ти даєш тверді поради,- ворог згине через них,
Та послухай, як лунає там переклик вартових!
Як по линві ти ітимеш, може зброя брязкотнуть,-
Вороги тебе побачать, линву зразу перетнуть,
І тоді тобі із лиха вже не вибратись, мабуть.
Ні, ця рада не годиться, треба вибрать іншу путь.
Ліпше в скелях ви сховайтесь, ляжте за бескеддям ззаду,
Я ж вдягну купецький одяг, учиню їм хитру зраду -
Тут купецтва не займають, що іде до їх осаду,-
Покладу на мула зброю, бойову свою обладу.
Як ми втрьох підем,- сторожа запідозрить щось у тому;
Мов купець, ввійду, на очі не потрапивши нікому,-
Там з'явлюсь, риштунок вдягши, мов удар раптовий грому,
І пущу, дай боже, крові по майданові міському!
Знищу внутрішню сторожу, ошалілу від нестями,
Ви ж підходьте і геройськи розтрощіть окільні брами;
Розчиню я, засув збивши, всі ворота перед вами.
Хто пораду має кращу, хай озветься тут словами».
Таріел сказав: «Цей подвиг личить щирому герою,-
Дух твердий свій проявляєш ти порадою твердою.
Чи мечем вам не змахнути? Всі ви прагнете до бою,
Щоб зустрітися віч-на-віч з найгрізнішою бідою.
Та й мені ви дайте справу, бо себе тут не втаю:
Гук наш викличе нагору діву сонячну мою,-
В час звитяги як я можу їй з'явитись не в бою?
Ні, мене ви не влещайте! Що я - зганьбленим стаю?
Ось найкраща рада, станьмо на такому рішенці:
Взявши кожен сто комонних, в три роз'їдемось кінці.
Вранці ж рушимо, і з нами наші вирушать бійці.
Мало нас,- нагряне ворог, стиснем меч тоді в руці!
Враз наскочимо,- не встигнуть брам своїх замкнуть вони;
Хто з нас битиметься в місті, хто - на підступах стіни,-
Проливай потоки крові, всюди ворога жени!
Тож берімо знову зброю, слави дорогі сини!»
Відповів Фрідон: «Вдамося до раптового удару!
Був твій кінь моїм - цей огир скрізь промчиться, повен жару;
Якби знав я, що в Каджеті він придасться,- з цього дару
Не втішався б ти ніколи. Бачив хтось такого скнару?»
Так Фрідон жартує з ними,- жарти й дотепи несуться;
Красномовні, мудрі друзі розважаються, сміються,
Та до подвигів майбутніх готуватися беруться:
Бойовий убір вдягають,- мчати коні їхні рвуться.
Так жартуючи приємно, всі хвалили без вагання
Таріелову пораду, путь для дальшого сягання;
Кожен взяв по сто героїв, щоб рушати до світання,
І вдягли, на коней сівши, шоломи, вояцьке вбрання.