Витязь у тигровій шкурі

ВІД'ЇЗД ТАРІЕЛА ТА АВТАНДІЛА ДО ФРІДОНА
Вранці в путь вони пустились, і Асмат укупі з ними;
Дівчині коня купили, заплативши золотими,
І до краю Нурадіна вже домчали побратими:
Автанділ провідав добре шлях між хащами густими.
По дорозі їм зустрілись Нурадіна чабани,-
Гарних огирів Фрідона гнали пастися вони.
Рік індієць Автанділу: «Ми хіба не жартуни?
Нум, з Фрідоном пожартуєм, розженем ці табуни!
Він, почувши, що прибульці кривд завдали чабанам,
Схоче зайдам відомстити, битись люто рушить сам,
Але душу він потішить, як на зустріч вийде нам,-
Добрі жарти горду душу зм'якшують, немов бальзам.
Почали вони ловити ліпших коней на аркан.
Запаливши ватри, криком закричав чабанський стан:
«Що за витязі тут бродять? Геть ідіть! Наш можний пан
Вас мечем своїм понищить чи потягне всіх у бран!»
Взявши луки, левні скачуть, чабанів гуртом женуть,
Чабани кричать одчайно, їхній крик далеко чуть:
«Порятуйте, порятуйте! Нас розбійники заб'ють!»
Учинивши ґвалт, тривожну вість Фрідонові несуть.
Зброю взяв Фрідон і вийшов. Вкупі з вірними людьми
їде він на битву, бачить: раптом виринули з тьми
Два їздці, немов два сонця, що не гаснуть в час зими,-
Хоч і близько, а не видно лиць, бо вкрили шоломи.
Таріел впізнав Фрідона: «Ось і той, що нам потрібний».
Сміючись, шолом він скинув,- сміх його звучав, як срібний.
Він Фрідону рік: «Здається, наш прихід тепер є хибний?
Вбити хоче нас хазяїн, бо скупий він, малохлібний!»
Тут Фрідон з коня зіскочив, до землі їм уклонився.
Обіймались, цілувались,- кожен радий, що зустрівся.
І Фрідон, піднісши руки, вдячно богу помолився.
Привітали їх вельможі, весь народ навкруг тлумився. 
їм Фрідон сказав: «Давно я вас чекаю. Де ви длялись?
Я готовий вам служити, як би справи не складались».
Наче місяць і два сонця, тут зустрівшись, красувались -
Так вони утрьох додому, висяваючи, вертались.
З коней скочивши, вступили у Фрідонів пишний дім;
Таріел сів на престолі, вкритім шовком золотим,
Автанділ присів же поруч, двох сміливців побратим;
Втішили вони Фрідона подарунком дорогим.
Так промовили: «Ми зараз ліпших не знайшли дарів,
Але маєм в іншім місці скарб, достойний владарів».
Він, чолом схилившись земно, їм негайно відповів:
«О, коли б я теж достойно вам віддячити зумів!»
Ніч вони тут спочивали, і Фрідон їх частував;
Втрьох, умившись у купелі, приступили до забав,
Він чудові дав їм строї, найпишніший златоглав,
Найдорожчих самоцвітів повну чашу їм віддав.
Він промовив: «Так не кажуть гостю добрі хазяї,
Це - неначебто обридли ви мені, мов гультяї,
Та не личить нам забарно справи звершувать свої,
Бо коли вернуться каджі, стануть тяжчими бої.
Нам потрібні не загони, а добірні вояки:
Досить взяти триста левнів, щоб їм датися взнаки;
В битві з каджами лихими меч не впустимо з руки,-
Ми знайдем ту, що красою стьмарює в людей думки.
Був я раз уже в Каджеті: мур страшної висоти
Став над скелями,- не може ворог тверджі облягти.
Що там бій одвертий? Треба тайкома туди ввійти.
Ми ж, узявши військо, тайни не зумієм зберегти».
З цим погодилися друзі; всі тоді з Асмат смутною,
Нагородженою щедро, попрощалися. З собою
Триста вершників забрали,- рівен кожен з них герою.
Бог порадує терплячих перемогою бучною.
Три брати, пропливши море, поспішали, скільки сили;
Добре знав Фрідон дорогу через хащі й гірні схили.
Якось він промовив друзям: «В край каджетський ми вступили,-
Звідси йти вночі лиш треба, щоб вони нас не відкрили».
Як сказав він, так чинили дружно всі богатирі:
В мандри поночі рушали, зупинялись на зорі. 
Ось уже з'явилось місто, понад кручами, вгорі,-
Вартові стоять усюди і кричать воротарі.
Десять тисяч варти ходить коло брам усіх підряд.
В світлі місяця блідого бачать леви цей осад,
Кажуть так: «Нам треба вибрать щонайліпшу із порад,-
Сотня тисячу здолає, як їй дать належний лад».