Витязь у тигровій шкурі

ЗДОБУТТЯ КАДЖЕТСЬКОЇ ФОРТЕЦІ ТА ВИЗВОЛЕННЯ НЕСТАН-ДАРЕДЖАН
Бачив я оцих звитяжців, наче сонце, осяйних,-
Сім планет стовпами сяйва вкрили кожного із них;
Таріел стрункий очолив їхній непоборний здвиг,-
Ось вони війною знищать ворогів своїх грізних.
Щоб порівнювати, в мене образ є для них один:
Так гірські річки, від зливи переповнивши свій плин,
З шумом, з ревом, з гуркотінням вириваються з тіснин,
Та вони вщухають, вливши води в нурт морських глибин.
До Фрідона й Автанділа рівних стрінути навряд,
Та ніхто й ніде не може з Таріелом стати вряд,
Адже сонце гасить зорі, тьмарить сяєво плеяд!
А тепер про бій прелютий поведу пісенний лад.
Втрьох три брами поділили, щоб туди в боях пройти,-
З ними рушило їх військо, триста левнів, три чоти.
Ніч примусила звитяжців в тайну засідку лягти,
На світанку ж всі з'явились, несучи свої щити.
Йшли спокійно, наче кожен був лише мандрівником;
Не відчула лиха варта, заспокоєна цілком,
І недбало придивлялась, мур обходячи кругом,
Та, наблизившись, прибулець взяв меча, вдягнув шолом.
Раптом ляснули нагайки, і пустились коні вскач.
Ось до брам вже рвуться, з міста лине лемент, зойк і плач.
Втрьох трьома шляхами ринуть, кожен - подвигів шукач.
Б'ють тривогу барабани, різко десь сурмить сурмач.
Нині звідає Каджеті гнівність божого веління:
Відхиляє грізно Кронос втішне сонячне проміння,-
Зверглось вічне коло світу, неба стьмарилось склепіння.
Не вмістять поля їх трупу, сповнить світ їх голосіння!
Рик разючий Таріела всім смертельно ранить слух,
Розриває враз риштунок, крицю скровлених кольчуг.
Ринуть з трьох сторін - грозою вкривсь багровий виднокруг;
Розламавши всі три брами, ворогів разять навкруг. 
Лев Фрідон із Автанділом, вдвох зустрівшись, обіймались,-
Ворог знищений дощенту, аж річки криваві ллялись.
Обдивившись бойовище, один в одного питались:
«Таріел куди подівся?» - скрізь на друга видивлялись.
Не знайшли ніде героя, хоч оббігли весь окіл;
До фортечних брам вернулись,- там гірський укрили схил
Вламки лат, мечі розбиті, леза, зламані навпіл,-
Десять тисяч варти трупом впали ниць, неначе пил.
Вся сторожа у фортеці, мов недужа, полягла,-
Від кольчуг шматки лишились, рани вкрили їх тіла.
І розкрито хід у скелі, де найбільша з веж була;
З цих прикмет вони впізнали Таріелові діла.
Вийшли ходом в скелі вгору, де стримить грізна озія;
Там побачили,- звільнило сонце місяць вже від змія;
Він шолома зняв, а в неї коси зм'яла веремія,
Груди до грудей припали, шию обвивала шия.
Плач, цілунки та обійми їх з'єднали в ніжній парі;
Видавалось, мов зійшлися вкупі тут Зуал з Муштарі,-
Прикрашає промінь сонця пелюстки троянди ярі
. Зникло горе, й нині радість їм далась в солодкім дарі.
Цілувалися, тілами пригорталися стрункими
І зливалися устами, мов трояндами палкими.
Таріел побачив друзів - втрьох зустрілись побратими
І вітали сонце-діву, що засяла перед ними.
Блиск на сонячнім обличчі загорівсь при їх появі,-
І вона поцілувала цих поплічників у славі,
І смиренно на подяку їм зрекла слова ласкаві;
Почали розмову красну друзі, милі й величаві.
Прославляли Таріела за звитяги, богом дані,
Один одного вітали, і були вони ще в стані
Битись далі, не зазнавши ран тяжких на полі брані,-
Вороги втекли від левів, наче кози, наче лані.
Із трьохсот бійців сто сорок вмерло дня того страшного,-
Це Фрідона засмутило, та втішала перемога:
Після бою не лишилось в місті ворога живого.
Не злічити, скільки в здобич мали скарбу дорогого!
На верблюдах і на мулах повезли із цих країн
Купи сяйних самоцвітів і три тисячі перлин, 
Все _ гранчастий, добрий камінь: пишний яхонт і рубін;
Варту виставивши, сонце посадили в паланкін.
У Каджеті залишили шістдесят богатирів,
Повезли з собою сонце - сяйвом лик її горів;
Дружно рушили у дальню путь до города Морів,
Щоб Фатьму зустріти й скласти дяку, гідну владарів.