Київські контури. Вибрані вірші
Часть 13 из 23 Информация о книге
6. «Це буде містика і дим…»
Це буде містика і димважкий і сизий,що над намипливе тягучими ключамиі вічним змієм молодимА далі буде яв і сонякий усіх їхзаколишеза вежі ввійде тихше й тихшеі переріже гарнізонА потім буде тінь і саді сонця золотоі славаі в дів — прозорі покривала,і жодного шляху назадПРИГОДА
Цикл
1. «Пішли отари попасом…»
Пішли отари попасом,вже й не отари, а курява,а де була курява —там сніг ниніПішли коники ступою —перса твої разкрилися —два пуп’янки, два човники,дві лакоминки,а все ж —сніг ниніПішли яструби перевальцемстала мене туга переймати,стріли мене твої очі —два ягнятка голубенькі,кажуть:— Сніг нині2. «Королева-королівна…»
Королева-королівна —то ласкава, а то — грізнаОй, Див Ладо —сніг ідеКоролева очки мружить —її неї груди — наче муриОй, Див Ладо —сніг ідеХлопці — наче вірні левиколо тої королевиОй, Див Ладо —сніг ідеА від тої королівнитільки снігу по колінаОй, Див Ладо —кров піде3. «Вийду я на гору походжати…»
Вийду я на гору походжати,вийду собі свистати,вийду ватагу скликати:— Тра’ мури високі брати,тра’ грізне військо розганяти,тра’ одежі зривати,щоб солодке яблуко куштувати,бо пішли вже отари попасомі пішли коники ступою,та й пішли яструби перевальцем.СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Цикл
1. «Третій стан…»
Третій стан —в дрободан.Дощ гуляє,як гетьман.Білі вежі й чорні вежівсе патьоками мережить.Тьмаві склянкина столах — світ хитаєтьсяв очах.Мокне оксамит мечів,арбалети й поготів,а він дзвонить, мов кришталь,коло малинових мальв.2. Шибайголови
Над нами —небо,під нами —брук,наші кроки —швидкі і ніжні.І від дотикунаших рукпалає залізо.Наші губи —суцільна спрага,наші серця —голод,і анітрохи не важить,хто — друг,а хто —ворог.Гей, навколо!Келихи —вгоруза наші голови.3. Пейзаж
Нічвсе пливе,лиш місяцьі білі дими в долинах(ружі — червоні — тіні)все мерехтить і танесинє світіння лінійі запах лататих лелійстелиться по долинах4. Варвари
Тут,у безмежних,ворожих просторах,вперто,повільноі поступововсіхпідкорятимемнашому слову,вищимзакономпоклавши його.Доки гойдаєбіляваріка,мовчки ми сходимосьгрудиу груди,яреє сонцежеврітибудев наших поблідлихвід лютіочах.Дощ розмиваєслідиза ізгоями,дощ розмиваєдніі роки —ми перейдемошляхами суворими,зрушені з місцявеліннямруки.Випаде сніг,і випливез обріївобрисів нашихпотужнийстрій —благословен будьі будь впокорений,світе,блакитнийі золотий.