Київські контури. Вибрані вірші

  
Під ясним сонцем
   
Пісня сонцю
 
 
 
І повітря — легке,
 
і зола — легка,
 
і сліди від вогнів —
 
легкі:
 
у вогні — вода,
 
у вогні — орда,
 
і заграва —
 
на обрії.
 
 
 
(Прийшли три князі,
 
три мечі при нозі —
 
три соколи в піднебессі)
 
   Дажбог
 
(Закурили дими,
 
підняли доми —
 
підняли нас князі)
 
   Дажбог
 
 
 
І повітря — легке,
 
і зола — легка,
 
і сліди від вогнів —
 
легкі:
 
у вогні — вода,
 
у вогні — орда,
 
і заграва — на обрії.
 
 
  
АРІЇ
 
Цикл
   
1. «Коли білі баранці хмар…»
 
 
 
Коли білі баранці хмар
 
котяться безладною отарою на схід,
 
ми ідемо назустріч сонцю,
 
дзвінкі від спеки і камінного пилу,
 
що лишається в складках одягу.
 
 
 
Холодна вода водограїв
 
куриться під копитами коней,
 
вечірнє сонце,
 
наче червоний кетяг винограду,
 
зависає над бійницями веж із жовтої цегли,
 
і легкі полотняні намети
 
на мовчазних майданах Міста
 
вітер пахощами садів наповнює,
 
а в освітлених місяцем завулках
 
жінки повільно з тісної білизни виходять
 
і, білі стегна звільнивши,
 
білими гарячими ногами
 
прагнуть спіймати безмежну ніч,
 
сплітаючи їх у нас за спиною.
 
І якщо ми приходимо вічними
 
вершниками,
 
ми нашу волю
 
по колодочку вбиваємо у Схід.
 
 
  
2. «В той час, як у горах червоних…»
 
 
 
В той час,
 
як у горах червоних,
 
де сивий цупкий чагарник
 
обступає прозорі джерела,
 
нам починають снитися слов’янські зорі,
 
ми заливаємо зі шкіряних відер
 
наші багаття,
 
які блищать між скелями,
 
наче діаманти в скриньці,
 
і морди наших коней
 
починають дивитись на захід.
 
 
 
І коли нарешті
 
ми сходимо з сідел,
 
жінки білими паруючими животами
 
притискаються до наших потемнілих облич
 
і своє голе і жадібне тіло
 
кидають нам в руки.
 
 
  
3. «Жінки — білі, м’які і мокрі…»
 
 
 
Жінки — білі, м’які і мокрі —
 
поруч з чорним камінням битих доріг
 
рожевими і теплими грудьми
 
та міцними вологими стегнами
 
труться об наші плечі, животи і коліна.
 
 
 
І ще довго-довго по тому,
 
як затихає луна наших гордих пісень
 
край спадаючої куряви на шляху,
 
жінки з розкинутими ногами
 
зберігають на собі
 
наші втиснені обриси.
 
 
  
ДАЛЕКЕ
 
Цикл
   
1. «Корови ідуть крізь сонце…»
 
 
 
Корови ідуть крізь сонце,
 
і від золотого лева
 
у них —
 
золотаві очі
 
і молоко золоте:
 
 
 
Вої в гострих шоломах
 
слухають пісню меду
 
луки тугі на плечах —
 
як вигнуті роги биків
 
 
 
Летить джміль
 
наче змій —
 
покотилося теля,
 
мов котигорошок
 
 
 
А мальви цвітуть
 
мальовано
 
 
  
2. «Були дерева тужаві…»
 
 
 
Були дерева тужаві
 
а ночі — імлаві
 
була тихою зоря
 
надвечірня:
 
ішли волхви —
 
стали
 
ішли князі —
 
стали
 
і варяги ішли —
 
стали:
 
а сурма сурмить
 
заливається
 
 
  
3. «Садом ідеш струнка…»
 
 
 
Садом ідеш струнка
 
 
 
Голоси відпливають
 
і вже тільки човни
 
гострі носи свої спрямували
 
в багрянець неба
 
і сині отари хвиль
 
 
 
Ще куряться руїни Трої:
 
радій вродлива —
 
пливе твій князь
 
весь у вогні золотому
 
 
 
Ясні дими
 
вдалині
 
 
  
4. «Літо, тепло і літепло…»
 
 
 
Літо, тепло і літепло —
 
скільки вже часу
 
витекло,
 
скільки в зорі, на світанні
 
стято з плеча,
 
на льоту
 
 
 
Липень і липам —
 
ліпо,
 
а ліпо ж чи буде, браття,
 
нам на мечах стояти
 
пліч-о-пліч на Дону
 
 
 
Скачуть мої куряни —
 
курява, кров і рани —
 
плачуть курви на вежах —
 
скаче мій курський полк
 
 
 
Волиться —
 
не зневолиться:
 
там, де туркоче горлиця,
 
через тисячоліття
 
скаче мій курський полк
 
 
  
5. «Яблуні — білі-білі…» 
 
 
 
Яблуні — білі-білі
 
білий світ — білий-білий —
 
як ти ідеш полельом,
 
білою ланею,
 
в білім
 
 
 
Поволі-полельом
 
павою, ланею — лелія,
 
лелія снігова