Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія»

 
 
Мій цісарю, хвала тобі — яка щаслива нація,
 
що ти ступив на наш пісок вечірньої пори.
 
Кущем небесним зацвіла ясна ілюмінація,
 
остроги в тебе срібляні. Ти дивишся з гори.
 
 
 
І дим ракетниць очі їсть — яке палке зворушення!
 
У церемоніймайстра з напруги карк упрів.
 
Ми всі готові хоч на смерть, мов посполите рушення,
 
і сльози капають з очей гицлів та шандарів.
 
 
 
(Наш загумінок став як сад. Петардами і бомбами
 
обстріляно небесне дно для більшої краси.
 
Оркестри віддано ревли тромбонами і тромбами,
 
повії прали неґліже і пудрили носи).
 
 
 
Ілюмінація! Оркестр! Волаємо і граємо —
 
цісарська доля — наче сфінкс, і що вона пошле? —
 
чуму, пожежу чи війну, небіжчика в Сараєво,
 
тож веселися, цісарю, ти ще дитя мале!
 
 
 
Ще маєш білого коня і капелюха з перами,
 
твердиня влади, мов горіх, імперія без меж,
 
таємно вішаєш когось, обдурюєш паперами,
 
і де ще той двадцятий вік, в якому ти помреш?..
 
 
  
НОВІ ЕТЮДИ БУДІВЕЛЬ
 
КАСАРНЯ
 
 
ми навіть її не бачимо і не знаємо яка вона
 
адже вдосвіта вибігаємо з неї повертаємось
 
коли споночіє
 
певно вона мурована
 
ще досі в ній пахне кінським потом
 
і сіном зі стаєнь гусарського реґіменту
 
здається має кам'яні сходи
 
а коли ми шкребемо її безконечно чорну підлогу
 
відламками шкла і тупими бритвами
 
то здається шкребемо спину великого кита
 
вгрузлого в мілину
 
у листопадовій пітьмі шостої ранку
 
лунає сурма побудки
 
розлучивши кожного з його нічними дівчатами
 
і під хрипкі погрози капралів
 
друга чота зіскакує на голови першій
 
ми ніяк не можемо розтулити очей і руки
 
все ще тягнуться за дівчатами котрі відпливають
 
і так починається день
 
 
ВОКЗАЛ
 
 
отут ми прагнемо сісти в потрібний поїзд
 
слідуючи за дороговказами поспішаємо
 
крізь тісні коридори між клунками й валізами
 
нам ніколи вгору глянути де під кулястим склепінням
 
повисла запорошена й тьмяна
 
флорентійська люстра
 
стискаємо спітнілі мідяки як пружину
 
шикуємося в безладні черги
 
над нами гіпсовий настінний путті десятих років
 
дме в позолочений ріжок іноді
 
глянемо в бік знудженої блондинки
 
що притулившись до колони їсть яблуко
 
врешті виринаємо
 
на пропахлому пивом і трояндами пероні
 
когось цілуємо просимо не забувати сумніваємося
 
чи потрапили на своє місце
 
аж поки не відірвемось від землі
 
і м'яко рушимо
 
заспокоєні дивимося з вікон як жовкнуть
 
перші дерева у приміських лісах
 
 
УНІВЕРСИТЕТ
 
 
ми послуговуємось мертвими мовами
 
ходимо безпорадні серед астролябій реторт
 
черепів
 
з висоти земляного валу слухаємо
 
дзвін миколая на брукованому подвір'ї слухаємо
 
красномовного ритора заляпаного крейдою ціцерона
 
на уроках медицини зазираємо в очі
 
мерцям
 
ховаємо в кишенях тютюн і нецнотливі малюнки
 
вранці чемно ступаємо за капеланом
 
жбурляємо в котів малими філософськими камінцями
 
опівдні втікають від нас
 
найдотепніші силогізми і формули адже
 
поруч за крутими вогкими мурами
 
саме розвішує щойно випрану
 
мокру ваговиту
 
білизну
 
медова служниця підстарости
 
 
ГРОБНИЦЯ
 
 
і ось ми зібралися всі разом ціла родина
 
коли цвинтарні служаки відітнули
 
непевний промінь за останнім з нас
 
ми знову зустрілися як за найкращих часів
 
гри на біржах
 
катання на фіакрах
 
недільних балів у заміському клубі
 
лежимо на твердій підлозі
 
під мармуровою чашею
 
що від палого листя й дощівки тяжка
 
та все ж у пристойному товаристві
 
праворуч цукровий маґнат
 
ліворуч оперний тенор
 
не чуємо як тече вода шумить вітер але
 
іноді глухої нічної пори здригаємось
 
коли затягне лайдацьку пісню молодь
 
повертаючись пізно з танців
 
у робітничі передмістя
 
 
БІБЛІОТЕКА
 
 
ми шукаємо щонайточніших знань
 
драбинами сходимо на вищі поверхи книгозбірні
 
нишпоримо по стелажах спільно з павуками
 
здіймаючи крейдяні хмари під стелею
 
мов на вершині стрімкої вежі
 
чуємося повітряними гімнастами
 
аж забиває дух і ледве
 
втримуєм рівновагу
 
поринаємо в найтовщі томи без надії колись вибратися
 
книги поглинають нас як моря
 
хапаємось руками за різьблені виступи
 
сяк-так тримаємось на поверхні
 
і коли вже цілком підупадем на силі
 
засапані обсипані штукатуркою
 
здається знаходимо
 
в гущавині сап'янів та коленкорів
 
притулене до стіни
 
легке і тепле
 
гніздо
 
вуличної ластівки
 
 
ЛІКАРНЯ
 
 
ми стаємо щоразу легшими
 
о десятій ранку по закінченні процедур виходимо
 
всі в однакових фланелевих піжамах
 
в наших рухах дедалі більше невагомості
 
ходимо парком старої садиби
 
граємо в доміно біля гіпсової купальниці над водою
 
по обіді граємо в доміно у палатах
 
іноді нянька висварить когось
 
хто наслідив калошами на музейному килимі
 
граємо в доміно дивимось у вікна
 
часом повз оранжерею і літню альтанку
 
проносять когось такого
 
укритого твердим накрохмаленим простирадлом
 
їмо яблука
 
в наших очах щораз більше ясності
 
до пізньої ночі тишком розповідаємо анекдоти
 
водночас прислухаємось
 
коли ж нарешті вирине з лісосмуги
 
той сліпучий експрес далекого прямування