Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія»

ОПІВНІЧНИЙ ПОЛІТ З ВИСОКОГО ЗАМКУ
 
 
авжеж не райський сад не світять помаранчі
 
загублено стежки і втрачено сліди
 
а все що є у нас ліхтарик на підзамчі
 
і треба нам туди
 
 
 
збігати у пітьму яка непевна втіха
 
чи виросте вогонь
 
коли позолотить найменша іскра тиха
 
розсипаний пісок розрив поміж долонь
 
 
 
і тісно між дерев і темно в сьому граді
 
і тягнуться до нас обуджені гілки
 
та крізь нічне зело що пнеться на заваді
 
злітаємо з гори злітаємо таки
 
 
 
і жодної зорі лиш доторки тернові
 
і де ще той ліхтар чи світиться йому
 
подряпини легкі падіння варте крові
 
і навіть без надій
 
                і навіть у пітьму
 
 
 
бо хто на світі ми
 
за сімома шляхами
 
шукаємо любов як золото в ріці
 
закрито всі доми
 
спідниця з реп'яхами
 
і скалка
 
на щоці
 
 
ПРОМОВЛЯННЯ САМОТНІЙ
 
 
…і хоча все золото світу не варте твого мізинця
 
і тільки для тебе жовто горять сьогодні сади
 
губи твої холодні наче прозорі вінця
 
яких ніхто не торкався прагнучи світла й води
 
 
 
губи твої неспиті а все ж таємниця квітки
 
сповита в них і забута допоки живеш сама
 
вона проросте крізь тебе ніби крізь чашу звідки
 
солодко й тлінно пахне цвітом і тілом пітьма
 
 
 
несеш отак мов клейноди а може клеймо дівоцтво
 
ось його зимне плесо між двох берегів як між пут
 
поки з лози постанеш уже не вином а оцтом
 
скільки ключів назавше квітку в тобі відімкнуть?
 
 
 
і так прочуваєш того хто з милості чи з наруги
 
злетить на тебе й розтане в чадні долини безсонь
 
ввійде в твою кров і шкіру тебе народивши вдруге
 
і лишить губам болючий незнаний новий вогонь
 
 
  
ТРИ БАЛАДИ
 
ЛЕМБЕРЗЬКА КАТАСТРОФА 1826 р.
 
Дня 14 липня 1826 р. прийшла подія, що потрясла цілим Львовом: стара ратушева вежа по полудні зарисувалася й о годині чверть на сему вечером з великим тріскотом завалилася. Наперед вже опорожнено ринок з людей, але все-таки у звалищах погиб трубач, двох жовнірів і кількох робітників.
 
І. КРИП'ЯКЕВИЧ «Історичні проходи по Львові»
 
 
 
З отого дня суремного, як завалився ратуш,
 
усе навіки зважене і вписане в архів:
 
«Понесено у людности не так велику втрату:
 
погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників».
 
 
 
Маленька апокаліпса на ринковому пляці:
 
з розпуки позіхнуло трагічне місто Львів,
 
мов гер таємний радник над аркушем реляції:
 
отин трупач
 
                тфох шофніріф
 
                                кількох ропітникіф.
 
 
 
Зібрали вдовам на свічки, а матерям на ліки.
 
Дітей забрали в інтернат на вулицю Сиріт.
 
На поминках буяла чернь і мандрівні каліки
 
і гупав куксами о брук увесь калічий рід
 
(і кожен чесно їв, і пив, і плакав як умів:
 
погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників).
 
 
 
Поховані під вежею, вони ввійшли в комори,
 
де світло мре і твердне кров, де вже не чути з тьми,
 
як на майданах і в шинках реве житейське море.
 
Там інше світло — і воно біліє над кістьми.
 
 
 
Вони зійшли в підземну хлань, немовби в інше місто, —
 
їх не любили на землі й забули серед хмар.
 
Ішов попереду трубач.
 
                                Він дув натхненно й чисто —
 
так ніби не трубу тримав, а вогняний ліхтар.
 
Коли ж посмертні очі в них зітліли, мов одежа,
 
вони злягли на дно камінь — плече коло плеча,
 
лиш не вгавав, як джерело, і виростав, як вежа,
 
таємний і хрипкий сигнал — відозва трубача.
 
 
ДИДАКТИЧНА ВИСТАВА В ТЕАТРІ БОГУСЛАВСЬКОГО
 
Велике вражіння у Львові зробило те, як один із акторів відкрив домовини з людськими кістяками, — при перебудові костела на театр забуто усунути з підземелля давніх покійників…
 
І. КРИП'ЯКЕВИЧ «Історичні проходи по Львові»
 
 
 
Панове публіка, для трепету і млості,
 
для гостроти і свіжості в серцях
 
репрезентуєм підземельні кості.
 
Панове, всі ми ходим по мерцях,
 
 
 
як по мостах. Вони лежать під нами,
 
тверді, мов підмурівки у домах, —
 
ростуть униз невидними вогнями.
 
Пройміться світлом ницих костомах…
 
 
 
Розкішно вам у ложі, мов на лоні,
 
на галереях — тупіт і аншлаг,
 
ви так бурхливо плещете в долоні,
 
немовби винні в смерті бідолах…
 
 
 
Панове, цить!
 
                (Стікає воском люстра…)
 
Мерці мерцями, їм не в голові.
 
А ми — мов лишаї на тілі людства —
 
голодні, ґеніальні і живі.
 
 
 
Тож порятуйте нас! і лорнетуйте
 
худу й безкровну шкіру ґалатей.
 
Подайте хліба, рани побинтуйте —
 
панове, всі ми схожі на людей,
 
 
 
зігравши королів і принців крові,
 
у вицвілих плащах, мов у мішках,
 
підем у тьму — в мансарди вечорові
 
і спати полягаєм на дошках…
 
 
НАШІПТУВАННЯ З ВІКІВ
 
В 1855 р. Франц-Йосиф відвідав знову Замок у вечірній порі, в каварні гостила його шляхта, з балькону наварні цісар оглядав ілюмінацію Львова на його честь.
 
І. КРИП'ЯКЕВИЧ «Історичні проходи по Львові»