Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія»
Часть 11 из 16 Информация о книге
НАРБУТОВЕ «А». 1917Видатний графік Георгій Нарбут 1917 року в Петрограді починає створювати високомистецький варіант національної абетки.
нема електрикиі хліба і державиякому ще вклонитися провидцю чи пресвітеруотечество лежить собі двоглаве та іржавеа ми вчимось писати нашу першу літеруабетка починається на ААртеріяАсиріяАптекААренА рАн глибокА мов трунАісторія кричить немов АбеткАвідкрите А мов Арф рАхмАннА грАмов хор кАлік безкрАю ноту тягнекомусь АрАлкомусь Афон-горАлети ж нАд нАми обгорілий АнгеленАш перший нАш голодний птАше нАшзАкрите А нА шибениць глАголАхвпАде перо як тлінний АдАмАшкнА Азію що вихололА й голАкричуще А нАуки тА письмАяк АмбрАзури в аркАх АкАдемійце Аполлон якого в нАс немААбо АдАм в розтерзАнім едемінема лікарень борошна паперууніверсали розстріли декрети плач амвонівабетку починаєм ніби ерувчимось писати спалахи червоніЗАГИБЕЛЬ КОТЛЯРЕВЩИНИ,АБО Ж БЕЗКОНЕЧНА ПОДОРОЖ У БЕЗСМЕРТЯIносаток надцять перехиленото й замакітрилось на гамуза ті що з крилами і з виламигубами бамкають bibamusтут навіть coitus не коїтьсяносаток надцять перехиленоі непорушність нижче поясамов гузна цвяхами присиленомов шиї зігнуто і змиленоглитай щокате і пузатеносаток надцять перехиленодопоки будеш пановатимов дух опухлої кунпаніїзітхаєш ревно і знесиленоще по одній панове паніїносаток надцять перехиленоо ганусівко чикилдихота прочі випиті напоїв ліси свічок сумирно тиховідходять шльохи та героїIIставайте свічками почвари дідони сивілли свічадапаліть воячки непоборні салютами з люфіде молодичка з косою кривою ставайте свічкамияк буква і дух або блазенський бубон і буфвогнями ставайте моргухи фіндюрки і цьохлі харцизніджиґунство й богунство як віхті гарячі в грудівже сказано голосно й чисто любов ік отчизнімов камінь у річку слова і круги по водісвітися як вістря зоря нерозтлінна й ребристанад морем і полем де в мандрах обсмалений рідзаводить у тартар крючок баламут і юристахоча і йому не минути вогню сковорідто хто буде завтра й позавтрім і потім і завшеіти по слов'янську латину в папірусну хланькрізь морок і мор голоси як вузли зав'язавшинад попелом пасік парсун і пісень і повстанькосу замашну і петлю мотузяну і блискітку кулюстрічайте герої бурлацтва святі бахурівертеп не зачиниться з нього показано дулюотчизні і жизні і смерті і ясній зоріВЕЧЕРЯ В ШАБЛЕКОВТАЧАвін має щось від різника або від самураяйого ножі то попурі для джазових музикуста розкрито як врата все до мікрона граєважливо губи розтягти і зберегти язикдванадцять дуже гострих стравножі стилети фінкигімнастика для щік зубів трахеї язиката тільки шабля над усе дивіться українкибо шабля зоряна сестра для нього козакавона це промінь що гряде в його жертовне тілоковтай ковтай ковтай її коли як не теперповітря геть легеням зась і серце в низ осілоа він порожній наче дух і чуйний мов сапервона зникає в ньому вся наткнувшись на кишечникми кричимо давай давай лякай своєю гроювід наших вигуків банзай цинічних недоречнихна ньому проступає біль і він стікає кров'юа ми дивилися на все волали біс і бравонемов у цирку чи на з'їзді зрештою абона кінофільмі де герой життя віддав за справуаж ружа крові процвіла крізь горло і жабоКРИМІНАЛЬНІ СОНЕТИ
НІЖНІСТЬПо той бік пристрасті народжується ніж…Лахмітник Місьо о четвертій ранкузарізав панну Касю, лесбіянку(як він гадав, а втім, йому видніш).Він пописав їй черево й горлянку,аж весь шалів, аж весь упав у дріж.Вона ж одно твердила: «Хоч заріж,я присягла навіки свойму Янку».(Той саме відбував за зґвалтування).Вона була любов його остання —і так пішла, небога, ні за гріш.Кохання — то велика дивовижність:там, де лише народжувалась ніжність,за хвильку може виникнути ніж.АЗАРТУ карти, так обшмульгані, що аж,засіли пан різник і пан музика.Була спокуса виграшу велика,а за вікном був гомін і пейзаж.І все зійшло б гаразд, якби не піка.Вона не йшла — музика впав у раж,сказав собі: «Ти в пику його вмаж!Дивись, яка паскедна в нього пика!»І різнику в чоло зацідив прасом.Той більш не буде торгувати м'ясом,він горілиць лежить і ні мур-мур.У супроводі ґречних поліцаївмузика йде навік, мов у Почаїв,кудись далеко, певно, у тюрму.
