Українські поезії

24 декабря 1855 года, Харьков
III
 
 
Текла річка
 
Невеличка
 
Та й понялась морем;
 
Була радість,
 
Хоч на старість,-
 
Та й залилась горем!
 
Нема пташки
 
Полінашки,
 
Нема й співів рідних!
 
Полетіла,
 
Не схотіла
 
Тішити нас, бідних!
 
Ой ми, доню,
 
Твою долю
 
Не ганьбим, не гудим:
 
Будь щаслива,
 
Добротлива,
 
То й ми в добрі будем.
 
Твої сміхи -
 
Нам утіхи,
 
Поки тебе стане,
 
Твоє сонце
 
У віконце
 
І до нас загляне.
 
Смійся ж, серце,
 
Натщесерце,
 
Смійся і по страві:
 
Нехай пташку
 
Полінашку
 
Полюблять в Полтаві.
 
 
27 декабря 1855 года, Харьков
IV
В ПОЛТАВУ
a ma bien-aimee Apollinaire, sur l'oubli de son beau manchon
 
 
Tu as bien fait, ma chere fille,
 
D'avoir oublie ton manchon:
 
Le feu de ton esprit petille
 
Sans la chaleur d'un vil torchon.
 
Les etoffes les plus couteuses
 
D'un sot sont un triste ornement;
 
L'or et les pierreries precieuses
 
Palissent aupres d'un talent.
 
Lorsque d'un clavier most tu tires
 
Des sons vivants et melodieux,
 
J'oublie la terre, et tu aspires,
 
Dans tes brulants transports, aux cieux.
 
Ou, lorsque ta main filiale
 
Veut caresser mes cheveux gris,
 
Mon coeur bondit, mon coeur tressaille,
 
Et jusqu'aux pleurs tu m'attendris.
 
Voila tes joyaux, ta parure,
 
Ma chere enfant! soigne les bien,
 
Et que ta vertu nous assure
 
Et notre bonheur et le tien.
 
Et quand, par un sort immuable
 
Mon heure sonnera d'adieux.
 
Ange de paix! fille adorable.
 
Ta main me fermera les yeux.*
 
 
30 decembre 1855, Harkoff
* B ПОЛТАВУ
 
 
до любої моєї Аполлінарії
 
з приводу її забутої муфти
 
Вчинила добре ти, дитино,
 
Свою забувши муфту в нас:
 
Нащо горнутися в шматину,
 
Як серце гріє повсякчас!
 
Вдягни дурного в пишні шати
 
І з того буде тільки сміх,
 
А хто талантами багатий -
 
Алмази бліднуть проти них.
 
Коли ти клавіші торкаєш
 
І мелодійний будиш звук,-
 
До неба душу пориваєш
 
Від грішного падолу мук.
 
А як ласкавою рукою
 
Мені ти пестиш сивину,-
 
Я чую, повен супокою,
 
Сльозину ва щоці ясну.
 
Ось де оздоби найпишніші,
 
Моє дитя! Пильнуй же їх,
 
Живи в чесноті,'в милій тиші,
 
Батьків чаруючи своїх.
 
Коли ж у темну домовину
 
Прийде мені пора лягти,-
 
Закриєш очі в ту хвилину
 
Мені, мій янголе, лиш ти.
 
 
30 грудня 1855, Харків. Переклад М. Рильського
V
 
 
Сидить батько на лаві,
 
Насупивсь... сумує;
 
Дочка ж його в Полтаві
 
З хлопцями гарцює,
 
Виліз батько із хатини -
 
Дочку виглядати...
 
І не чувать дитини!..
 
Що за вража мати!
 
«Вертайсь, дочко, додому,
 
Годі гопцювати,
 
Годі ж сього содому
 
В людях виробляти!
 
Чи се ж таки не диво,
 
Та й не дивовина,
 
Щоб по тижню мед, пиво
 
Смоктала дівчина!»
 
«Ой я б, тату, вернулась,-
 
Не пускає мати;
 
В шість узликів стягнулась,-  [36]
 
Хоче танцювати.
 
Ой я б, тату, не дуже
 
Тих медів бажала,
 
Коли ж мати... байдуже!
 
«Пий, дочко!» - сказала.
 
«Та пий,- каже,- поки п'ється!
 
Нехай легко там ікнеться -
 
І батькові, і дитині,
 
І в господі всій родині!
 
Хай цибулю батько лупить,
 
А нам капшук з скрині цупить
 
Та в Полтаву надсилає,
 
Поки мати тут гуляє!
 
Скачи ж, дочко!.. мати скаче:
 
Нехай дома батько плаче!..»
 
 
31 декабря 1855 г., Харьков
  
ЗАПРОШЕННЯ НА ВЕЧІР З ТАНЦЯМИ ВОЛОДИМИРУ АЛЧУ ПР-МУ З СІМ'ЄЮ
 
 
 
Володьку, не казись!.. Поб'ю!
 
Послухай раду ти мою!
 
Коли не преш зо мною в сварку,
 
Так ти схопи своїх, Олену й Варку,
 
Та надвечір поки й чухрай
 
До нас на збіжень, ось, бач, чай,
 
Моя стара й дочка сказали,
 
Що будуть кобзи і цимбали
 
Дівчатам натщесерце грать
 
І хлопцям голод проганять.
 
А ти шепни Олені й Варці,
 
Що я од жінки вкрав калганної по чарці
 
Та деякий таки й курятини шматок.
 
Заберемось собі в куток,
 
Згадаємо свою родину
 
Та й гукнемо, вони ж нехай ковтають слину!
 
 
16 января 1856 г., [Харків]
  
МОЇЙ ЖІНЦІ
 
(На вечір з танцями у нас 12 січня 1856)
 
 
Скачи, мати, серед хати,
 
Підтикай запаску!
 
Шахрай нитки і півмітки
 
За шинкарську ласку.
 
Хай сусідки папослідки
 
Дивляться й регочуть:
 
Поморгають, покивають
 
Та й пересокочуть.
 
Круглий, мати, щоб всім знати,
 
Поки ще з півжмені
 
Бряжчить бідних шагів мідних
 
В батьківській кишені!
 
А не стане - він достане:
 
Се його вже діло.
 
Через кладки без оглядки
 
Махай у шинк сміло!
 
А не вірять, а не мірять
 
Набір у шиночку -
 
Сунь очіпок, застав діток,
 
Скинь плахту й сорочку!..
 
Все то бридні, все то злидні:
 
Згине й наживеться;
 
А мед, пиво (тож-то й диво!)
 
Тільки й пить, як п'ється!..