Українські поезії

12 декабря 1853 г, Харьков
  
СОВЕТ СУЛТАНУ НА ЗАТЕЮ ЕГО ПЕРЕНЕСТИ СВОЙ ДВОР, ЗНАМЯ И СОРОЧКУ МАГОМЕТА В АДРИАНОПОЛЬ
 
 
 
Ой не мандруй, султане,
 
До Адринополя,
 
Бо там тебя застане
 
Лихенькая доля!
 
Ой не бажай, султане,
 
Водиці з Мариці,  [29]
 
Бо в животі та стане
 
Гірша од гірчиці!
 
Не розвертай, султане,
 
Хорогви Магмета:
 
Москаль з древка хоч стягне,
 
Хоч проб'є з мушкета!
 
Не розвішуй, султане,
 
Сорочки пророка:
 
Москаль зцупить, як гляне,-
 
Ох, буде морока!
 
Ой не схиляйсь, султане,
 
До Балканів ухом,
 
Бо з їх віє погане...
 
Кулевчинським духом!  [30]
 
Нехай твій ніс, султане,
 
В гори й не сягає,
 
Бо з гір Дибич як встане,-
 
До смерті злякає.
 
Не поглядай, султане,
 
На Чорнеє море:
 
В Чорнім морі в тумані
 
Пливе твоє горе!
 
Бач, в Синопії, султане,
 
Клубки диму в'ються?
 
Отож твої моряни,
 
З Нахименком б'ються!
 
Бач, як море, султане,
 
Од їх гармат стогне?
 
Твоє військо кохане
 
З байдаками тоне!
 
Ой не дивись, султане,
 
За море - к Ацхуру,  [31]
 
Там достав вже й достане
 
Турчин хльосту в шкуру,
 
Не посилай, султане,
 
Війська к Арпачаю,  [32]
 
Бо вернеться в Каре п'яне
 
Від руського чаю!
 
Не накликай, султане,
 
На руських Шаміля,  [33]
 
Бо й він, либонь, не встане
 
З даргського похмілля!..
 
Не поможуть, султане,
 
Пранці й ягличванці,-
 
Москаль свого дотягне
 
Не в вечір, так вранці!
 
Так спи ж дома, Меджиде,-
 
Ми буркать не будем,
 
А як москаль надійде,
 
Ми тогді й розбудим.
 
 
16 декабря 1853 г., Харьков
  
ПОСЛЕДНИЙ ЭКЗАМЕН, ПРОИЗВЕДЕННЫЙ МНОЮ ВОСПИТАННИЦАМ ПОЛТАВСКОГО ИНСТИТУТА В ЯНВАРЕ И ФЕВРАЛЕ 1854 г.
 
 
 
У Полтаві, в славнім місті,
 
Будинки біліють;
 
В тих будинках дівчат з двісті,
 
Як мак, червоніють.
 
Вовтузяться ж ті дівчата,
 
Та не з парубками:
 
На лавочках, пташенята,
 
Сидять над книжками!
 
З стембулкою в пальченятах
 
Стих свій у часловці
 
Промовляють, ластенята,
 
Аж тріщить в головці!
 
Чого ж взялись так дівчата
 
За той стих в часловці?
 
Щоб погладила їх мати
 
Гарно по головці!
 
Хто ж їх мати? Хто родина
 
Об їх печалиться?
 
Їх родина - Україна,
 
А ненька - цариця.
 
Гребе квочка на сміттячку,
 
Курчаток скликає;
 
Кличе й ненька сиріточку,
 
В світлицях ховає,
 
Няньчить її й доглядає,
 
Одверта, що шкодить,
 
Обчісує й одягає,
 
До глузду доводить.
 
Чкурнув поштар до цариці
 
З лепортом щосили,
 
Що панночки в товстій книжці
 
Вже стих свій довчили...
 
 
 
Ну! чухрай же й ти, Гулаче,
 
У Харків щомога;
 
Там з дітками жінка плаче,-
 
Жде тебе небога!
 
 
6 февраля 1854 г., Полтава
  
НА СМЕРТЬ Н. А. КУПЧИНОВА  [34]
 
 
 
Не виглядай, матусенько,
 
В віконечко - в поле;
 
Не клич дарма татусенька:
 
Не вернеш ніколи!
 
Вибравсь татусь, вибравсь рідний
 
В далеку дорогу,
 
Та й наказав тобі, бідній,
 
Молитися богу.
 
Пішов татусь в той край гожий,
 
Де місяць і сонце
 
З світлиць божих на світ Божий
 
Дивляться в віконце.
 
 
24 октября 1855 года, Харьков
  
В ПОЛТАВУ, МОЕЙ МИЛОЙ ПОЛИНАШКЕ  [35]
 
І
 
 
Коли б тебе, Полінашко,
 
Як я, знали люди,
 
За тобою, моя пташко,
 
Літали б усюди.
 
Коли б тебе, як я, знали
 
Багатії й бідні,
 
Вони б тебе покохали,
 
Як братики рідні.
 
 
 
Коли б знали хист і сили
 
Розуму й серденька,
 
На руках тебе б носили,
 
Як тато та ненька.
 
До серденька б пригортали,
 
Як я пригортаю,
 
За тобою б пропадали,
 
Як я пропадаю.
 
Соловейко в клітці тісній
 
Пісні виспівує...
 
А хто ж тії дивні пісні
 
На улиці чує!..
 
 
23 декабря 1855 года, Харьков
II
 
 
Віє вітер, несе пташку,
 
Та не з того краю,
 
Відкіль мою Полінашку
 
Щодень виглядаю.
 
Повій, вітре, та з досвіту,
 
З другої країни;
 
Навій мені добру вістку
 
Об моїй дитині.
 
Лети, пташко, з захід сонця,
 
Защебечи в шибку,
 
Довго ж ще біля віконця
 
Ждать дівчину-рибку!
 
Дмухнув вітер, звилась пташка,
 
Вістоньку звістує,-
 
Що в Полтаві Полінашка
 
За татом жалкує.