Українські поезії

13 февраля 1852 г., Харьков
  
ЦОКОТУСІ
 
 
 
Вернулася ж Химка
 
Допрядать починка.
 
Ой насуче ниток,
 
Що буде з півміток!
 
Язик - веретено
 
І бреше скажено!
 
Накрутить десятки,
 
Витче і двадцятки;
 
Буде й полотенця,
 
Буде і ряденця!
 
І кождій свашці
 
Спече по ковбасці!
 
Кого і принадить,
 
Кого і пригладить,
 
Кого і почеше,
 
Та бреше, та бреше!
 
Хоч пряжа і рветься,
 
Та вона сміється:
 
Поки клоччя стане,
 
Сукать не перестане.
 
Язик - мотовило,
 
Чом не крутить сміло?
 
Поки не одубіє,
 
Нехай меле й віє!
 
 
[Початок 1852 р.]
  
***
 
Истязал еси беззаконие мое и грехи моя
изследил еси. Руцо твои сотвористе мя
и создаете мя; потом же, преложив,
поразил мя еси.
Иова, кн. 1
1
Ну, вже таки
Далась взнаки
Мені та Галка Біла!
Мов чиряки
На печінки,
Отак притьмом і сіла!
2
Було, всі дні
На черені
Пряжусь та позіхаю,
То шість разів
До пирогів
Із печі я злізаю.
3
Ряди-в-годи
До бороди,
Було, доходить діло...
От розскубеш,
В жмені помнеш,
Та й вп'ять у просо сміло!
4
Було, й сопеш,
Було, й хропеш,-
І нікому - й байдуже!
Так, отже, бач:
Хоч сядь та й плач,-
От, треба Галки дуже!
5
Звізду прислав.
Та й наказав,
Щоб щодня я голився.
Перину слав,
Пику вмивав
І щодня б чепурився!
6
Ой! Він мене
З світу зжене
Московською пенею!
Оце біда
Ота звізда,
Нехай там госпідь з нею!
7
Ну й схаменусь,
І підголюсь:
Чого там розходився?
Та я ж під час
На місяць раз
І без того голився!
8
Тілько не лайсь
Та не знущайсь,
Бо кепська вийде справа,
Як зашморгнусь
Та й удавлюсь
Стрічкою Станіслава!..
Март 1852 г., Харьков
  
ПЕСНЯ КОРМИЛИЦЫ СОНИЧКИ  [21]
 
 
 
«Ой час їхать, Марусенько,
 
Тобі до господи!..
 
Ох, болить моє серденько
 
Від сеї невзгоди!
 
Ой збирайся, моя галко,
 
Ти до чоловіка!
 
Жаль нам тебе, серце, жалко,
 
Жаль буде довіка!»
 
«Як покину немовлятко,
 
Що я ж годовала?..
 
Плаче мати, плаче батько...
 
Ой бідна ж я стала!
 
Що ж робити? така доля
 
Припала нам з неба!
 
Хоч їхать жаль,- їхать треба!
 
На те панська воля!
 
Ой прощайте ж, добрі люди!
 
Прощай, моя Соню!
 
Нехай Госпідь з вами буде!
 
Прощай і ти, Фроню!»
 
 
16 октября 1852 г., Харьков
  
НА ПОБЕДЫ РУССКИХ НАД ТУРКАМИ, ОДЕРЖАННЫЕ ГЕН[ЕРАЛ]-МАЙОР[ОМ] АНДРОННИКОВЫМ В АЗИИ 14-ГО И ВИЦЕ-АДМИРАЛОМ НАХИМОВЫМ 18 НОЯБРЯ 1853 г. НА ПОРТЕ СИНОПА
 
 
 
Сидить Абдул,  [22]
 
Губи надув
 
І гадку гадає:
 
Що там моє,
 
Турецькеє,
 
Військо поробляє?
 
Скільки ж воно
 
В море на дно
 
Москалів пустило!
 
Скільки ребят
 
З рушниць, з гармат
 
Трупом положило!
 
Ой, вже ж тії,
 
Турецькії,
 
Війська розчухрали!
 
Вже ж над ними
 
Й «Со святими»
 
Дяки одспівали!
 
Вже й в П'ятенбурх
 
Гінець Явтух
 
Чкурнув, що мав сили,
 
З листом об тім,
 
Що туркам всім
 
Пинхву в ніс встромили.
 
Сполать тобі
 
В Руській землі,
 
Андронче  [23] козаче!
 
Ти бусурман
 
Зм'яв на гаман -
 
Нехай Абдул скаче!
 
Сполать тобі
 
В Руській землі,
 
Нахименку  [24] хвацький,
 
Що попалив
 
І потопив
 
Вайдаки султанські.
 
Та вже ж лизнув,
 
Та вже й мазнув
 
Султана по пиці!
 
Провів шрамки:
 
Будуть втямки
 
На морді синиці.
 
Так, бач, султан,
 
На сей із'ян.
 
Ще й морду пиндючить,
 
На панотця,
 
На Воронця  [25]
 
Аркан з шовку сучить.
 
Сучи ж аркан,
 
Дурний султан,
 
Та й скручуй тугенько!
 
Бо туркам всім
 
Висіть на їм
 
Прийдеться довгенько.
 
 
[Грудень 1853]
  
НА РАЗБИТИЕ ГЕН[ЕРАЛ]-АД[ЪЮТАНТОМ] БЕБУТОВЫМ 19 НОЯБРЯ 1853 г. В АЗИИ 36-ТЫС [ЯЧНОГО] ТУРЕЦКОГО КОРПУСА, СОСТОЯВШЕГО ПОД НАЧАЛЬСТВОМ АБДИ-ПАШИ. ПОСЛАНИЕ П. И. Л[ОНГИНО]ВОЙ В ОТВЕТ НА ЕЕ ЗАПИСКУ С ПЕРВЫМ ИЗВЕСТИЕМ ОБ ЭТОЙ ПОБЕДЕ
 
 
 
Що там у хріна,
 
Пані, сокочеш:
 
Яких там віршів
 
Від мене хочеш?  [26]
 
Співав тобі я
 
Андронка славу,
 
Співав козацьку
 
Нахимка справу;
 
Співав, як турчин
 
З ним зчепився.
 
Що й сам не рад був,
 
Не одхрестився;
 
Співав я сором
 
Й ганьбу султанську,
 
Стоптану силу
 
Його поганську;
 
Так, отже, тобі
 
Сього ще мало!
 
Хіба ж Меджіду
 
Ще гірше стало?
 
«Ой, стало гірше
 
Від того часу,
 
Як турчин з ляхом
 
Удрав до лясу;  [27]
 
Як Бебут  [28] дався
 
Взнаки невірі,
 
Взяв стан й гармат
 
Двадцять чотири».
 
Оце до шмиги,
 
Любая пані!
 
Так се Бебут їх
 
Вихльостав в бані?
 
Нехай же дурні
 
Здорові зносять
 
Та й ще в Бебута
 
Парку попросять!
 
Поки ж той турчин
 
З невдячним ляхом
 
Чухрають лісом,
 
Небитим шляхом,-
 
Я із гармат їх
 
Запалю люльку
 
І заспіваю
 
Таку їм думку:
 
Як до тебе, Меджіде,
 
Оця звісточка прийде,
 
Що наш бравий князь Бебут
 
Дав Абді-паші капут,
 
То не дмись вже, мов той сич,
 
А в сірка очей позич
 
Та прийди і повинися,
 
Низько в ноги поклонися,
 
В церкві богу помолись,
 
Та не дуже-то й скупись
 
І на сповідь кинь гривняку,
 
Щоб Бебут не втер ще маку;
 
Побожись та й дай заріку,
 
Що до смерті, що до віку
 
Не зачепиш більш ніколи
 
Білого царя Миколи.