Лірникові думи

  
2. ВЕЛЕТНІ 
 
І
 
 
Були люде - великани, 
 
В півверстви шагали 
 
І руками мало-мало 
 
Неба не сягали.
 
 
 
Ніпочому для них були 
 
Гори і долини; 
 
Ліси гнулись під ногами, 
 
Як тонкі билини.
 
 
 
І згордили сильні люде 
 
Із своєї сили,
 
Загордили і гріхами 
 
Бога прогнівили.
 
 
 
Рано богу не молились, 
 
Посту не тримали, 
 
Їли, пили і гуляли, 
 
Свят не шанува.
 
 
 
Стали баби чарувати, 
 
Дочок научати, 
 
Батьки волю синам дали 
 
Пити і гуляти.
 
 
 
І піднялись син на батька, 
 
А дочка на неньку; 
 
Брат з сестрою проводжали 
 
Ніченьку темненьку.
 
 
 
Кров, як воду, проливали, 
 
Різали, вбивали 
 
І гріхами все тяжкими 
 
Землю укривали.
 
 
ІІ
 
 
І збудили гріхи в небі 
 
Господа святого, 
 
І поглянув господь сильний 
 
З неба високого.
 
 
 
І поглянув - і задумав 
 
Цілий світ згубити, 
 
Тілько Ной  [6] зачав безгрішний 
 
Господа молити:
 
 
 
«Не губи їх, сильний боже. 
 
Може, обратяться: 
 
Нехай тілько перед ними 
 
Чуда появляться!»
 
 
 
І послухав господь Ноя: 
 
Кару відкладає 
 
І на небі ясне сонце 
 
Кров'ю обливає.
 
 
 
І в полудень ясне небо 
 
Страшно потемніло, 
 
І, як шибка серед неба, 
 
Сонце червоніло;
 
 
 
І стемніла земля ціла, 
 
Стала, як могила,
 
І стадами меж хатами 
 
Звірина бродила.
 
 
 
І говорить Ной правдивий: 
 
«Кайтесь; сильні люде! 
 
Сонце гасне, звірі бродять,-
 
Кінець світу буде!»
 
 
 
Но даремнеї грішні люде 
 
Того не вважають: 
 
П'ють, гуляють, розбивають, 
 
Бога прогнівляють.
 
 
IІІ
 
 
І задумався бог сильний, 
 
Став думу гадати, 
 
Яку кару грішним людям 
 
За гріхи їх дати.
 
 
 
І придумав на всім хлібі 
 
Колос стеребити 
 
І всіх грішних нечестивих 
 
Голодом зморити.
 
 
 
Тогді жито і пшениця 
 
Не такі бували: 
 
Всю стеблину аж донизу 
 
3ерна обливали.
 
 
 
І зійшов господь із неба, 
 
Зшморгує колосся, 
 
Аж, на щастя, в полі бути 
 
Ною довелося.
 
 
 
Ухватив він каждий колос 
 
На верху рукою 
 
І говорить: «Ще раз, боже, 
 
Молюсь пред тобою. 
 
 
 
Ми не варті твого хліба, 
 
Ми то добре знаєм,
 
Но, як схочеш, і без того 
 
Всі ми повмираєм.
 
 
 
А не буде нас на світі, 
 
Все же будуть люде-
 
Нехай колос на стеблині 
 
Хоть на жменю буде!»
 
 
 
І послухав господь Ноя, 
 
Колос оставляє, 
 
Но рід грішний, нечестивий 
 
Й того не вважає.
 
 
ІV
 
 
І говорить господь Ною: 
 
«Сину вірний, Ною! 
 
Ти готуйся,- все кінчилось! 
 
Кара над земльою!
 
 
 
Знаєш рибу, що на собі
 
Цілий світ тримає? 
 
Тая риба стрепенутись 
 
Штири рази має.
 
 
 
І раз перший стрепенеться- 
 
Світ весь затрясеться. 
 
І земля вся надокола 
 
З небом розірветься.
 
 
 
І раз другий стрепенеться, 
 
І перед тобою 
 
Уже кінцями потоне 
 
Земля під водою.
 
 
 
І раз третій стрепенеться. 
 
І пройде година,-
 
І сухою в світі буде 
 
Тілько середина.
 
 
 
І останній раз стріпнеться -
 
Цілий світ застогне, 
 
І на милю під водою 
 
Вся земля потоне.
 
 
 
І даремне не молися: 
 
Не зміню я кари. 
 
Лиш тебе спасу з сім'єю 
 
І звірів по парі.
 
 
 
Ти, лиш Ною, із сім'єю 
 
Будеш в світі жити, 
 
Поспішай лиш до потопу 
 
Корабель зробити». 
 
 
V
 
 
Повернувся Ной додому, 
 
Всю сім'ю скликає 
 
І з сльозами волю божу 
 
Їм оповідає.
 
 
 
І сам іде із синами 
 
Дерево рубати. 
 
А жінок послав на поле 
 
Хліб святий збирати.
 
 
 
І рубає Ной з синами, 
 
Бог їм помагає: 
 
Що сокирою ударить - 
 
Дерево спадає.
 
 
 
Аж в полудень - що за диво! 
 
Син іде до тата 
 
І приносить на долоні 
 
Сірі мишенята.
 
 
 
І поглянув Ной старенький, 
 
І говорить сину: 
 
«Перейде наш світ великий 
 
На лиху годину.
 
 
 
Ото видиш дві комахи -
 
Такі будуть люди. 
 
А то - сірі мишенята-
 
Іх худоба буде.
 
 
 
А то - плуг їх такий буде... 
 
Сину, милий сину!
 
Перейде наш світ великий 
 
На лиху годину!
 
 
 
Віднеси іх туда, сину, 
 
Де вони взялися.
 
Положи іх на то місце 
 
Й богу помолися!»
 
 
 
І відніс їх, і почали 
 
Карлики орати, 
 
А синок пішов до батька 
 
Дерево рубати.