Лірникові думи

VI
 
 
Стрепенулась сильна риба, 
 
Страшно загуділо, 
 
Потряслося ціле небо, 
 
Сонце потемніло.
 
 
 
І покинув Ной рубати, 
 
Став синів скликати, 
 
І казав дилі колоти 
 
І стовпи тесати.
 
 
 
Тешуть, колють, дошки пилять, 
 
Бог їм помагає, 
 
Но, на лихо, і диявол 
 
Голову стромляє.
 
 
 
І що за день бідні діти 
 
3 потом нарубають,-
 
Чорти ноччю все надпилять, 
 
Другим підміняють.
 
 
 
А сини собі байдуже: 
 
Того не вважають, 
 
Все новії стовпи тешуть, 
 
Пилять і рубають ..
 
 
 
І от знову загуділо, 
 
Риба затряслася, 
 
І краями земля всяя 
 
Морем облилася.
 
 
 
I покинули тесати, 
 
Стали будувати; 
 
Но не знати, як до дошки 
 
Дошку підібрати:
 
 
 
Все без міри у них було! 
 
А потоп близенько! .. 
 
І Ной сів, і зажурився, 
 
І з дихнув тяженько.
 
 
VII
 
 
І поглянув господь сильний 
 
З неба високого, 
 
І до Ноя посилає 
 
Ангела святого.
 
 
 
І злітає ангел з неба, 
 
І говорить Ною: 
 
«Не журися, вірний Ною: 
 
Сильний бог з тобою!
 
 
 
Не журися, вірний Ною, 
 
Не велике горе. 
 
Хоть по кінцях цілу землю 
 
Затопило море.
 
 
 
Ще раз третій не стрясуться 
 
Світові основи, 
 
А у тебе уже буде 
 
Корабель готовий.
 
 
 
Бери дошку, яку хочеш, 
 
Приклади до дошки, 
 
І котора з них велика -
 
Стули кінці трошки.
 
 
 
Як коротка - натягни їх, 
 
І -вона пристане. 
 
А що діти натесали -
 
На будівля стане.
 
 
 
Помолись тілько богу, 
 
Щоби дав бог сили! -
 
І з сим словом віддалився 
 
Ангел яснокрилий,
 
 
 
І Ной міряє, стуляє, 
 
Кінці натягає 
 
І в суботу до неділі 
 
Корабель кінчає.
 
 
VIII
 
 
І в неділеньку святую 
 
Страшно загуділо. 
 
Земля всенька затряслася 
 
Море закипіло.
 
 
 
Летять птахи, ідуть звірі, 
 
Каждії по парі. 
 
Тілько люде п'ють, гуляють 
 
І не чують кари.
 
 
 
І зібрався Ной правдивий 
 
Із сім'єю свою, 
 
І по парі бере птахів 
 
І звірів з собою.
 
 
 
Тілько птаха-носорожець  [7]
 
З сили загорділа 
 
І ховатись від потопу 
 
З Ноєм не хотіла.
 
 
 
А тим часом все кінчилось. 
 
Двері зачинились, 
 
І підземнії основи 
 
Ще раз затрусились.
 
 
 
Земля з шумом упірнула, 
 
Море розіллялось, 
 
І від страху сонце ясне 
 
В хмари заховалось.
 
 
ІX
 
 
Потонули, які були, 
 
Самі вищі гори.
 
Наступила ніч темненька, 
 
Показались зорі.
 
 
 
І кровавий місяць сходить, 
 
Сумно поглядає,
 
Як той батько нещасливий, 
 
Що синів ховає.
 
 
 
І як гріб, стояло море, 
 
Хвилі не збивало 
 
І, як камінь надмогильний, 
 
Корабель тримало.
 
 
 
А в повітрі птахи вились, 
 
Вились, утопали, 
 
Но до корабля святого 
 
Приступу не мали.
 
 
 
От і птаха-носорожець 
 
В морі показався, 
 
І ріг його серед моря, 
 
Як віха, піднявся.
 
 
 
І проглянули то птахи, -
 
Звились, полетіли 
 
І на ріг той віддихнути 
 
Раптом всі і сіли.
 
 
 
І впірнув він головою -
 
Птиці позлітали.
 
Тілько вигулькнув наверха 
 
Птахи знов сідали!
 
 
 
І сідали, і злітали, 
 
Поки не втопили. 
 
Так завсігди тим буває: 
 
Хто гордиться з сили.
 
 
 
І кінчилась кара божа 
 
Риба підступає 
 
І на собі цілу землю 
 
Знову підіймає.
 
 
 
Вода сплила; Ной остався, 
 
Вийшов, подивився 
 
І заплакав над землею, 
 
Й господу молився.
 
 
 
І молився, собі жичив 
 
Лучче умирати, 
 
Ніж такую страшну кару 
 
Другий раз віщати.
 
 
 
І на теє господь з неба 
 
Дощик посилає; 
 
Дощик сипле,- а до Ноя 
 
Господь промовляє:
 
 
 
«Не затоплю більше світу. 
 
Ною! не журися. 
 
Годі землю оглядати, 
 
В небо подивися!-
 
 
 
І поглянув Ной на небо: 
 
Дощик не вгасає, 
 
А веселиця з багорів 
 
Воду випиває.
 
 
 
То дав господь ознак вічний, 
 
Щоби знали люде, 
 
Що такої в світі кари 
 
Другої не буде.
 
 
 
Глянув Ной - розвеселився, 
 
Більше не журився 
 
І щасливо жив з сім'єю, 
 
Й господу молився.