Лірникові думи

XIX
 
 
Сонце встало, засіяло, 
 
Єва пробудилась, 
 
Пішла, стала під-рікою, 
 
Як годиться, вмилась.
 
 
 
Вмилась, перейшла місточок, 
 
Вийшла на дорогу 
 
І ходила меж садами, 
 
І молилась богу.
 
 
 
І поглянула наліво, 
 
Де вогонь палився:
 
Цілий сад там в золотії 
 
Яблучка облився.
 
 
 
Стала думати-гадати, 
 
Як би їх достати,- 
 
Коли слухає: до неї 
 
Хтось почав казати:
 
 
 
«Не журися, молодице! 
 
Хто устане зрання, 
 
Тому з саду можна дати 
 
Яблук на снідання!»
 
 
 
І до неї пара яблук 
 
Золотих скотилась.- 
 
Єва взяла, скуштувала -
 
Ніби похмелилась.
 
 
 
Тут і муж десь показався, 
 
З нею поділився. 
 
Розжували і ковтають, 
 
Аж бог появився.
 
 
 
Ніщо діяти! ковтати! 
 
Єві теє вдалось.
 
А Адаму в самім горлі 
 
Яблуко осталось.
 
 
 
І про теє, що осталось, 
 
Люде добре знають, 
 
Бо всі мають знак на горлі, 
 
Лиш жінки не мають.
 
 
XX
 
 
Согрішив Адам невинний, 
 
Єва согрішила, 
 
Но всему змія виною: 
 
Змія підкусила.
 
 
 
І вона ще була в раю, 
 
Як господь з'явився, 
 
І на нюю, на лукаву, 
 
Перший гнів ізлився.
 
 
 
Кругом саду із канави 
 
Полум'я піднялось, 
 
Підійнялось і, як море, 
 
По саду розлялось.
 
 
 
І зайнявся сад нещасний, 
 
І не угасає,
 
І вогонь, той мир хрещений 
 
Пеклом називає ...
 
 
 
Там навік змія палиться 
 
І палитись буде, 
 
І із нею всі чортяки 
 
І грішнії люде.
 
 
 
Незабаром відімкнулась 
 
І північна брама, 
 
І промовив бог до Єви -
 
Єви і Адама:
 
 
 
«А ви, люде, не хотіли 
 
В раю шануватись: 
 
Тепер мусите сльозами 
 
Хліба дороблятись».
 
 
 
І дає господь насіння, 
 
Заступ, дві лопати, 
 
І зачав Адама й Єву 
 
З раю виганяти.
 
 
 
Вийшли з раю бідні люде 
 
І сльозами вмились: 
 
Вони чули, як за ними 
 
Брами зачинились.
 
 
XXI
 
 
Виміняв за шило швайку! 
 
Нічого діяти,- 
 
Давай заступ і лопату, 
 
Треба працювати!
 
 
 
І працює, і горює 
 
Адам серед поля, 
 
Та не просить, щоби в поміч 
 
Стала божа воля.
 
 
 
А диявол тому й радий: 
 
Що Адам скопає-
 
То він за ніч вверх травою 
 
Поперевертає.
 
 
 
І працює, і горює, 
 
А все зиску мало. 
 
Далі видить: кепське діло! 
 
Силоньки не стало.
 
 
 
Болять крижі, болять руки, 
 
Голова не може,-
 
I сказав він, іздихнувши: 
 
«Поможи мні, боже!»
 
 
 
І поміг господь небесний 
 
Поле іскопати. 
 
І узяв Адам насіння, 
 
І став засівати.
 
 
 
І засіяв, і волочить, 
 
Із-під шкури пнеться.
 
А чорт ззаду на бороні 
 
Сидить та сміється.
 
 
 
Аж тихенько з обротею 
 
Ангел появився: 
 
Схватив чорта - і в минуті 
 
З него кінь зробився.
 
 
 
І запріг Адам коняку, 
 
І став волочити, 
 
І за роміч за велику 
 
Господа хвалити.
 
 
XXII
 
 
От уже Адам із Євой 
 
Кілька літ прожили, 
 
Позабули свої жалі, 
 
Землю полюбили.
 
 
 
А тим часом дав бог діти, 
 
Сини хліб збирали, 
 
Дочки вдома коло мами 
 
Шили, вишивали,
 
 
 
Тілько жити, поживати 
 
Та богу молитись. 
 
Аж тут раптом на Адама 
 
Тра біді звалитись!
 
 
 
Була осінь, і зачали 
 
Дощики спадати, 
 
І поїхали два сина 
 
Сіно забирати.
 
 
 
І зачали меж собою 
 
Очередуватись; 
 
Кому сіно подавати, 
 
А кому остатись.
 
 
 
І сварилися, і бились, 
 
Далі вила взяли
 
І в півночі помеж очі 
 
Вилами совали.
 
 
 
І брат брата взяв на вила... 
 
Ллється кров рікою!
 
І господь підняв їх внебо
 
Правою рукою.
 
 
 
І місяцем стали браття, 
 
І пішли по небу,
 
І ще досі в небі світять 
 
Людям на потребу.
 
 
 
І тепер на місяць гляньте:
 
(Дивна божа сила!)
 
На нім видно як два брати 
 
Взялися за вила.