Лірникові думи

 
 
І співали, і скінчили 
 
Пісню ту святую. 
 
І бог каже їм принести 
 
Чашу золатую.
 
 
 
І говорить: «Ви зберіться. 
 
Ангели святії, 
 
І стріпніте над ту чашу 
 
Крила золотії».
 
 
 
І стріпнулись над ту чашу. 
 
Бог їх посилає
 
На схід сонця в праву руку, 
 
Де роса спадає.
 
 
 
Полетіли слуги божі,-
 
I їх ясні крила 
 
Роса чиста, як діамант, 
 
В десені  [4] покрила.
 
 
 
І до бога прилетіли 
 
З чистою росою, 
 
І іще раз стрепенулись 
 
Над чашею тою.
 
 
 
І зійшов бог з свого трону, 
 
І зачав місити. 
 
Замісив - і чоловіка 
 
З того став ліпити.
 
 
 
Виліпив, зачав стругати. 
 
Дивне боже діло! 
 
І обстружки пригодились 
 
На грішнеє тіло.
 
 
 
І дихнув господь на него,- 
 
І він відживився.
 
Підняв очі свої к богу, 
 
Щиро помолився.
 
 
 
І повів бог його всюди 
 
По небеснім краю, 
 
І заводить наостаток 
 
До самого раю.
 
 
X
 
 
Серед раю йшла дорога 
 
Меж двома садами. 
 
Ту дорогу замикали 
 
Дві желізних брами.
 
 
 
Їдна брама - на схід сонця 
 
В небо підіймалась. 
 
Друга вліво - на заході -
 
В землю опускалась.
 
 
 
При дорозі - два садочки, 
 
Що вбирають очі: 
 
Їден прямо на полудень, 
 
Другий к полуночі.
 
 
 
І садок той, що к полудню, 
 
Річка вперезала,
 
І місточок через річку 
 
Брамка замикала.
 
 
 
А за річкою дерева 
 
Цвіли, відцвітали, 
 
І родили, й опадали, 
 
Знову зацвітали.
 
 
 
В сім садочку на початку 
 
Ангели спасались; 
 
І спаслися, і на небо 
 
Вище підійнялись.
 
 
 
Тут Адам і Єва їли 
 
Золотії груші. 
 
(І тепер туда відходять 
 
Праведнії душі).
 
 
 
Да й у другім у садочку, 
 
Що на полуночі, 
 
Досита було усього, 
 
Чого серце хоче.
 
 
 
Тілько пахнуло від него 
 
Не добром - бідою:
 
Кругом него так і лилось 
 
Полум'я рікою.
 
 
XI
 
 
І привів господь Адама, 
 
Ходить, походжає, 
 
І як жити він повинен -
 
Його научає.
 
 
 
Повернули в праву руку, 
 
Перейшли місточок:
 
Відімкнулась перед ними 
 
Брамка у садочок.
 
 
 
І в садочку бог зриває 
 
Грушку золотую, 
 
Дав Адаму половинку, 
 
А собі другую.
 
 
 
І промовив: «З сего часу 
 
Я буду з тобою, 
 
Як сії дві половинки 
 
Були меж собою».
 
 
 
Да і вийшли з того саду, 
 
Пішли до другого;
 
Розділилось на дві часті 
 
Полум'я пред богом.
 
 
 
Походили й там доволі. 
 
То був сад ще кращий; 
 
Но хто тілько їв із него, 
 
Був навік пропащий.
 
 
 
І сказав господь Адаму, 
 
Щоб остерігався, 
 
І Адам в тім перед богом 
 
Клятвою заклявся.
 
 
 
І по клятві розійшлися. 
 
Бог пішов до неба, 
 
А Адам пішов шукати, 
 
Чого серцю треба.
 
 
XII
 
 
І ходив Адам по раю, 
 
Всюди находився 
 
І в шовковії травиці 
 
Спати положився.
 
 
 
Сонце в захід закотилось, 
 
Спить і не блищиться, 
 
І заснуло все навколо -
 
Адаму не спиться!
 
 
 
Йому душно; йде до річки, 
 
На берег сідає, 
 
Схилив голову на руку 
 
І думу гадає.
 
 
 
І просидів так до ранку, 
 
День зазолотився. 
 
Адам сидить коло річки, 
 
Аж бог появився.
 
 
 
«Що, Адаме, так сумуєш? -
 
Каже бог до него.-
 
Чого тобі недостало 
 
Ще до того всего?»,
 
 
 
Адам глянув, поклонився 
 
І говорить: «Боже! 
 
Що йно тілько ти содіяв. 
 
Все то мені гоже.
 
 
 
Но я тужу, і сумую, 
 
І в раю журюся:
 
Я їден тут як той палець, 
 
Де не повернуся».
 
 
XIII
 
 
«Не журися! - бог говорить,-
 
Будеш друга мати: 
 
Взавтра вийди до схід сонця 
 
Руки умивати.
 
 
 
Вмочи в росу малий палець
 
І тріпни рукою, 
 
Лиш павідворіт не тріпай, 
 
А перед собою».
 
 
 
І з сим словом віддалився, 
 
А Адам став ждати,
 
Коли час йому наступить
 
Руки умивати.
 
 
 
І от нічка проминула, 
 
Ранок наступає,
 
І він, бідний, чи забувся, 
 
Чи бог його зщає:
 
 
 
Як помочив усі пальці 
 
Ранньою росою.
 
Так навідворіт і тріпнув 
 
Цілою рукою!
 
 
 
І з'явилось п'ять чортяків. 
 
Адам - утікати. 
 
А вони давай всі разом 
 
Пазури мачати.
 
 
 
І мачають, і махають 
 
Обома руками,-
 
Другі родяться чортяки, 
 
Роблять теє ж саме.
 
 
 
І робота не кінчалась, 
 
І роси ставало,-
 
І намножилось чортяків -
 
Аж небо тріщало!