Пісні

26 сент[ября]
  
ПОЛЮБИ МЕНЕ
 
 
 
Лисий я, во­лос­ся спа­ло,
 
Решта білая, як сніг,
 
Недалеко моя яма,
 
Та я в яму ще не ліг;
 
Що збіліло - за­ма­люю
 
Ще й но­во­го на­куп­лю -
 
Полюби ме­не, дівчи­но,
 
То-то я те­бе люб­лю!
 
Небагато в ме­не мізку,
 
Та і пус­то в го­лові,
 
Та я змал­ку оже­нив­ся
 
На ба­гатій удові;
 
І я собі узяв гроші,
 
А бог - ми­лую мою -
 
Полюби ме­не, дівчи­но,
 
То-то срібла на­даю!
 
Не ло­жив я свої шиї
 
На прав­дивії ва­ги,
 
Погнув її не їдно­му
 
Аж до са­мої но­ги.
 
Зато те­пер, як бин­да­ми,
 
Собі шию обів'єш -
 
Полюби ме­не, дівчи­но,
 
То-то сла­ви на­жиєш!
 
Скаменіло моє сер­це,
 
Хоч і м'якше не бу­ло,
 
Як ди­ти­на - не га­дає,
 
Що доб­ро і що то зло;
 
Але за­то як ча­са­ми
 
Кілька ка­пельок прий­му…
 
Полюби ме­не, дівчи­но,
 
То-то щи­ро обійму!
 
 
26 сент[ября]
  
ГЕЙ-ГЕЙ, ВО­ЛИ! ЧО­ГО Ж ВИ СТА­ЛИ?...
 
 
 
Гей-гей, во­ли! Чо­го ж ви ста­ли?
 
Чи ду­же по­ле за­рос­ло,
 
Чи ле­ме­ша іржа поїла,
 
Чи за­ту­пи­лось че­рес­ло?
 
Бадилля зсох­ло, вже й ва­литься,
 
Леміш я доб­ре нас­та­лив,
 
А че­рес­ло моє но­веє…
 
Чого ж ви ста­ли? Гей, во­ли!
 
Гей-гей, во­ли! Чи зсох­ло по­ле?
 
Чи плуг у зем­лю не іде?
 
Чи де­рев'яная по­ли­ця
 
Тяжкої ски­би не зве­де?
 
Земля пух­кая, плуг не стог­не
 
І ски­бу доб­ре відва­лив,
 
І бо­роз­на уже чорніє…
 
Чого ж ви ста­ли? Гей, во­ли!
 
Гей-гей, во­ли! Зо­ре­мо по­ле,
 
Насієм яро­го зер­на,
 
Пройде ра­зок тон­кеє ра­ло,
 
І пробіжиться бо­ро­на.
 
А там, ди­вись, зібра­лась хмар­ка,
 
Дрібненький до­щи­чок по­лив -
 
І ни­ва шов­ком зе­леніє…
 
Чого ж ви ста­ли? Гей, во­ли!
 
Гей-гей, во­ли! Зер­но поспіє,
 
І за­ко­ло­сяться по­ля,
 
І вер­не нам за піт кри­ва­вий
 
Із лиш­кою свя­та зем­ля.
 
Тоді зби­рай ко­лос­ся пов­не
 
Та тільки гос­по­да хва­ли…
 
Чого ж ви ста­ли, мої діти?
 
Пора нас­та­ла! Гей, во­ли!
 
 
  
НЕХАЙ ГНЕТЬСЯ ЛО­ЗА...
 
 
 
Нехай гнеться ло­за,
 
Куди вітер пігне, -
 
Не пе­ча­лить во­на
 
Ні те­бе, ні ме­не.
 
Може, й тяж­ко її,
 
Може, й спи­на бо­лить,
 
Але бу­ря її
 
З корінця не зва­лить;
 
На бо­лоті рос­те,
 
І сла­бая са­ма -
 
Вона гнеться собі,
 
Бо в ній си­ли не­ма;
 
Вона гнеться собі
 
І так вік про­жиє
 
І без сла­ви, в багні,
 
Як тра­ва, зог­ниє.
 
Як тра­ва осо­ка
 
Зогниє у багні,
 
І хіба лиш ко­мар
 
Заспіває по ній.
 
Нехай гнеться ло­за,
 
А ти, ду­бе, кріпись,
 
Ти рос­ти та рос­ти,
 
Не хи­лись, не кри­вись;
 
Ти гли­бо­ко уг­либ
 
Твердий корінь пус­ти,
 
Гілля вго­ру роз­кинь,
 
Ти рос­ти та рос­ти!
 
І до пек­ла дістань,
 
І у пек­ло заг­лянь,
 
І до хма­ри дістань,
 
І на не­бо пог­лянь.
 
І весь світ об­ди­вись,
 
І усе розпізнай;
 
І що доб­ро­го є,
 
Ти у се­бе впи­вай.
 
І у силі, в добрі,
 
Як ска­ла, зат­вердій
 
І, як сто­рож-си­лач,
 
Над зем­лею ти стій;
 
І пташ­ки світові
 
Защебечуть тобі,
 
І співак одпічне,
 
Заспіває тобі.
 
А як бу­ря ли­ха
 
Тебе з місця зіб'є
 
Або хма­ра-го­ра
 
Тебе гро­мом уб'є -
 
Світ по­чує ту смерть,
 
І повітря здри­жить,
 
І ліси за­гу­дуть,
 
І зем­ля зад­ви­жить;
 
І пташ­ки про­ле­тять,
 
Спогадають те­бе,
 
І співак пе­рей­де,
 
Не за­бу­де те­бе!
 
 
  
ПІСНЯ
 
 
 
Голе-голе моє по­ле!
 
Де ж ви, ясні квітоньки?
 
Позгасали, пос­па­да­ли,
 
Як на небі зіроньки.
 
І стеб­ло пе­ресх­ло,
 
Як би­ли­на, по­ляг­ло.
 
Діти-діти, мої квіти!
 
Як пог­ля­ну я на вас,
 
Серце мліє, ка­меніє,
 
Що цвіли ви тільки раз.
 
Раз рос­ли, раз цвіли
 
І без долі опа­ли.
 
Не для ділка сво­го бджілка
 
Вас ізсса­ла, як ди­тя, -
 
То жа­рою, як ма­рою,
 
Перервало вам жит­тя.
 
І ро­си ні сльози
 
Не спа­да­ло для кра­си.
 
І дівчи­на, як ка­ли­на,
 
Вас не рва­ла на ко­су -
 
Вас зірва­ли-розірва­ли
 
Вітри буйні без ча­су!
 
І без літ на весь світ
 
Розпустили в'ялий цвіт.
 
Доле-доле, моя до­ле!
 
Верни ж мої квітоньки,
 
Верни діти, мої квіти,
 
Верни ж мої зіроньки!
 
Але ба - не сівба!
 
Не ми­не моя жур­ба!
 
 
26 де­кабр[я]
  
ЗВЕЛА МЕ­НЕ НЕ БІДА...
 
 
 
Звела ме­не не біда,
 
Звела ме­не,
 
Моя не­не,
 
Звела ме­не не біда,
 
А дівчи­на мо­ло­да.
 
А дівчи­на,
 
Як ка­ли­на,
 
А дівчи­на мо­ло­да.
 
Брівоньками зв'яли­ла,
 
Брівоньками,
 
Чароньками.
 
Брівоньками зв'яли­ла,
 
Оченьками спа­ли­ла.
 
Оченьками,
 
Зіроньками,
 
Оченьками спа­ли­ла.
 
Ой дівчи­но, не в'яли,
 
Ой дівчи­но,
 
Ти, риб­чи­но,
 
Ой дівчи­но, не в'яли,
 
Серця мо­го не па­ли!
 
Серця мо­го
 
Молодого,
 
Серця мо­го не па­ли!
 
Коли лю­биш - не жар­туй!
 
Коли лю­биш,
 
Та не гу­биш,
 
Коли лю­биш - не жар­туй!
 
Як не лю­биш - роз­ча­руй!
 
Як не лю­биш,
 
Тільки гу­биш,
 
Як не лю­биш - роз­ча­руй!