Приказки

  
КУЦИЙ
 
 
 
Ходить піп ко­ло крам­ниці
 
Та й чо­гось пи­тає.
 
Аж до нього та­кий хит­рий
 
Жидок підбігає:
 
«Добродзею, доб­род­зею!» -
 
Просить по­че­ка­ти
 
Та й но­во­му но­жи­кові
 
Ім’я яке да­ти.
 
А той, дов­го не га­дав­ши,
 
Казав но­жик да­ти,
 
Зламав йо­го та й ка­же:
 
«Куцим бу­деш зва­ти!..»
 
 
  
ЦИГАН З ХРОНОМ
 
 
 
З копійкою ци­ган­чук
 
По яр­мар­ку хо­дить
 
І ку­пив би, мо­же, що,
 
Та все не зна­хо­дить.
 
Усе та­ке до­ро­ге,
 
А в нього копійка,
 
По копійці тільки хрін
 
Продає жидівка.
 
Мнявся бідний ци­ган­чук,
 
Далі, що ро­би­ти?
 
Без гос­тин­ця ж не іти,
 
Треба щось ку­пи­ти!
 
До жидівки і побіг,
 
Купив то­го хро­ну,
 
За па­зу­ху по­ло­жив
 
Та й пішов до­до­му.
 
От удо­ма ци­ган­чук
 
Свіжий хрін сма­кує,
 
В носі кру­тить та вер­тить,
 
Сльози не вга­мує.
 
А все-та­ки не­бо­рак
 
Хрону не ки­дає,
 
Іскривився, пла­че, їсть
 
Та все при­мов­ляє:
 
«Плачте, очі навісні,
 
Щоб по­виліза­ли!..
 
Таже ж ба­чи­ли самі,
 
Що ви ку­пу­ва­ли!..»
 
 
  
А НЕ ХАЛАСУЙ!
 
 
 
«Ото, та­ту, маєм во­ду,-
 
Каже ци­ган­чук,-
 
А як­би нам іще си­ру
 
Та му­ки до рук -
 
Наварили б ва­ре­ників,
 
Сіли край сто­ла…»
 
Тут ста­ро­му вже по горлі
 
Слинка по­тек­ла…
 
«А як­би нам іще мас­ла,
 
Отоді ба­луй!»
 
Тут ста­рий йо­го фан­дою:
 
«А не ха­ла­суй!»
 
 
  
МІСЯЦЬ
 
 
 
Нічка ти­ха, зорі світять,
 
А мо­роз кре­пить;
 
Циган си­на до міся­ця
 
Лицем ста­но­вить.
 
«Отак, си­ну мій Ро­ма­не!
 
Отак, дур­ню, стій
 
Та з па­зу­хи вий­ми ру­ки,
 
До міся­ця грій!..»
 
Стоїть бідне ци­га­нят­ко,
 
Холод ка­ме­нить,
 
А ста­рий пішов до ха­ти
 
Людей ту­ма­нить.
 
Витуманив ку­сок са­ла,
 
Хліба бо­ху­нець,
 
Вийшов з ха­ти та до си­на -
 
Син як камінець.
 
«Ой міся­цю! - ци­ган ка­же.
 
Жаль твої кра­си!
 
Ти лиш світиш, а не грієш,
 
Дармо хліб їси».
 
 
  
ЦИГАН НА ТОЛОЦІ
 
 
 
Вийшов ци­ган на то­ло­ку,
 
Косить, бідний, ко­сить -
 
А гос­по­дар обіда­ти
 
Цигана не про­сить,
 
А дав чар­ки по­ню­ха­ти,
 
Хліба за­ку­си­ти
 
Та й знов та­ки зас­тав­ляє
 
Цигана ко­си­ти.
 
І скри­вив­ся ци­га­ню­га,
 
Косить, бідний, ко­сить,
 
А гос­по­дар по­луд­на­ти
 
Цигана не про­сить.
 
А знов чар­ки по­ню­ха­ти,
 
Хліба за­ку­си­ти
 
Та й знов та­ки зас­тав­ляє
 
Цигана ко­си­ти.
 
Ізнемігся бідний ци­ган,
 
Косить і не ко­сить,
 
Аж під вечір пан гос­по­дар
 
Вечеряти про­сить.
 
Просить йо­го до світлиці,
 
Садить на по­саді,
 
Наливає чар­ку, дру­гу…
 
Такий ци­ган ра­дий!..
 
От по­да­ли си­ро­ват­ку,
 
Циган уплітає,
 
Аж тут ку­ма ва­ре­ни­ки
 
З печі ви­су­ває.
 
Кинув ци­ган си­ро­ват­ку,
 
До дру­го­го взяв­ся.
 
Лигав-лигав ва­ре­ни­ки,
 
Аж роз­пе­ре­зав­ся.
 
Далі годі! Си­дить ци­ган,
 
Тільки пог­ля­дає,
 
Аж тут ку­ма по­ро­сят­ко
 
З печі ви­су­ває.
 
Гекнув ци­ган - та й із ха­ти,
 
Не хо­че і жда­ти:
 
«Вміли, - ка­же, - на­ва­ри­ти -
 
Не вміли по­да­ти!»
 
 
  
ЦИГАНСЬКИЙ КІНЬ
 
 
 
Вивів ци­ган на яр­ма­рок
 
Коня про­да­ва­ти…
 
Посходились яр­мар­кові,
 
Стали ог­ля­да­ти…
 
Оглядають - кінь, як сокіл,
 
І ганчі не має!
 
А сам ци­ган кру­гом хо­дить
 
Та все при­мов­ляє:
 
«Що ко­ни­на, то ко­ни­на!..
 
А щоб язик ма­ла,
 
То во­на б вам, лю­ди добрі,
 
Всю прав­ду ска­за­ла!»
 
Купив який­сь ту ко­ни­ну,
 
Дома ог­ля­дає!..
 
Аж ко­ни­на йо­го справді
 
Язика не має…
 
 
  
СПАСИБІ
 
 
 
Сидить ци­ган на го­роді
 
Темненької ноч­ки,
 
До блис­кав­ки ви­би­рає
 
Чужі огіроч­ки.
 
Та все собі про­мов­ляє:
 
«Блисни, бо­же, блис­ни!»
 
А гос­по­дар йо­го зза­ду
 
Як ви­ла­ми свис­не!..
 
«А сто бісів в тво­го батька
 
Та у твої гру­ди,
 
Розкрадати мою пра­цю!..
 
А що те­пер бу­де?..»
 
«Ой ба­теч­ку, го­луб­чи­ку,
 
Чиніте, що знай­те,
 
Тільки про­шу вас, па­нот­че,
 
За пліт не ки­дай­те!»
 
«Оже ж ки­ну!»- «Бійтесь бо­га!..»
 
«Кину, бісів си­ну!»
 
Підняв ци­га­на на ру­ки
 
Та й че­рез пліт ки­нув.
 
Тоді ци­ган підійняв­ся
 
Та як за­ре­го­че:
 
«Мені то­го й бра­ку­ва­ло…
 
Спасибі, па­нот­че!»