Приказки

  
ЩО РАБИН РОБИТЬ?
 
 
 
Випив му­жик півква­тир­ки,
 
Хлібом заїдає.
 
А жид хо­дить ко­ло шин­ку,
 
Борухи співає.
 
«Чи є, Мош­ку, у вас ра­бин?» -
 
Став му­жик пи­та­ти.
 
А жид: «Гирс­ти! А чо­му ж нам
 
Рабина не ма­ти?»
 
«А ро­зум­ний у вас ра­бин?»
 
Жид аж вий­шов з се­бе:
 
«Та вже ж,- ка­же,- ро­зумніший,
 
Мужику, за те­бе!..»
 
«А що ж ра­бин у вас ро­бить?
 
Що він по­роб­ляє?»
 
«Що він ро­бить? Все чи­тає…
 
Читає… чи­тає».
 
«А ко­ли ж він спо­чи­ває,
 
Як все ко­ло книж­ки?»
 
«Спочиває ду­же ма­ло
 
Або ані криш­ки.
 
Он при­вик, бач, ко­ло книж­ки
 
День і ніч сидіти».
 
«А як же ж то, орен­да­рю,
 
У ра­би­на діти?»
 
«Та тим глупст­вом у нас ра­бин
 
Себе не зай­має:
 
Єсть та­кий там у ра­би­на,
 
Що за дітей дбає».
 
 
  
МОШКО І СУРА
 
 
 
«Щоб ти мені, Су­ра,
 
Здоровенька бу­ла!..»
 
«А ти ж, Мош­ку, як?»
 
«Я вже бу­ду й так!..»
 
 
  
ДВА РАБИНИ
 
 
 
Два ра­би­ни на кор­шомці
 
Зашабашували,
 
Одправили бо­ру­ха­ти,
 
За стіл посіда­ли.
 
На кож­до­му лап­сар­да­ки,
 
Шапка ша­баш­ко­ва,
 
Сидять собі ко­ло сто­лу,
 
Жоден - ані сло­ва.
 
Аж при­хо­дить чо­ловік наш,
 
Кварту на­би­рає.
 
«А хто то в вас, орен­да­рю?» -
 
Шинкаря пи­тає.
 
«І то ра­бин, і то ра­бин!» -
 
Шинкар обізвав­ся.
 
«Чому ж во­ни не го­во­рять?» -
 
Чоловік спи­тав­ся.
 
«Ет, Іван­цю,- жи­док ка­же,-
 
Нащо то пи­та­ти!
 
Що ро­зумні такі лю­ди
 
Мають роз­мов­ля­ти?
 
Що один з них доб­ре знає,
 
То і дру­гий знає,
 
А чо­го один не знає -
 
І дру­гий не знає».
 
 
  
БОРОДАТИЙ ХУСИТ
 
 
 
На підсінні в малій хаті
 
Сидить ста­рий ху­сит,
 
Вопівночі над тал­му­дом
 
Бородою тру­сить.
 
І, як ра­бин, за­чи­тав­ся,
 
Читає, чи­тає!..
 
А з підсіння за­по­ро­жець
 
В вікно заг­ля­дає…
 
Заглядає та га­дає,
 
Чим би по­жи­ви­тись;
 
Але в жи­да всю­ди го­ло,
 
Куди по­ди­ви­тись.
 
Тілько сам він бо­ро­да­тий,
 
Борода до пу­па,
 
Та кни­жок йо­го по­га­них
 
Кругом ціла ку­па…
 
Замишляє за­по­ро­жець
 
Жида підго­ли­ти
 
І що раз, то го­лосніше
 
Почав го­во­ри­ти:
 
«Хто-но тілько ве­ли­кую
 
Бороду ко­хає,
 
Той ніко­ли ве­ли­ко­го
 
Розуму не має!»
 
Чує ху­сит бо­ро­да­тий,
 
Перестав чи­та­ти…
 
А тут йо­му го­лосніше
 
Хтось по­чав ка­за­ти:
 
«Хто-но тілько ве­ли­кую
 
Бороду ко­хає,
 
Той ніко­ли ве­ли­ко­го
 
Розуму не має!..»
 
Подивився жид на се­бе,
 
Бородою тру­сить:
 
«Гирсти? Як то? То я ду­рень?
 
Дурень ста­рий ху­сит?»
 
І до свічки бо­ро­дою!..
 
Спалив по­ло­ви­ну…
 
Але знов він чує го­лос
 
В ту ж са­му го­ди­ну!..
 
Знов бо­ро­да над свічкою
 
Запалахкотіла
 
І в ми­нуті щез­ла з ди­мом
 
До са­мо­го тіла!..
 
Засміявся за­по­ро­жець,
 
Пішов собі спа­ти…
 
Але ху­сит си­дить, бідний,
 
Та й став роз­ва­жа­ти:
 
«Правду во­но го­во­ри­ло,
 
Правду пак ка­за­ло,
 
Бо й я з своїм бо­ро­дою
 
Розуму не ма­ло!..
 
Борода та­ко­го ма­ти,
 
Так йо­го лю­би­ти…
 
І над свічком, над тим свічком
 
До гу­ба спа­ли­ти!..
 
Ах, вей­мир! Що Су­ра ска­же?
 
Що всі лю­ди ска­жуть?..
 
Ото ду­рень ста­рий ху­сит!
 
Ще й з ру­ком по­ка­жуть…»
 
 
  
АРШИН
 
 
 
Іде Мош­ко че­рез ліс,
 
Аж вовк вибігає;
 
Мошко ско­чив на пеньок,
 
Аршин підіймає.
 
І ар­ши­ном навісний
 
До вов­ка цілиться -
 
Аж тут - трах! - із-за корчів
 
Бахнула руш­ни­ця.
 
Бідний Мош­ко як сто­яв,
 
Так і зат­ру­сив­ся
 
Та із пеньку стор­ча­ка
 
В рів і по­ко­тив­ся.
 
От ті вов­ка по­тяг­ли,
 
Покинули жи­да…
 
Але якось у рові
 
Одійшла оги­да.
 
І зво­диться сти­ха­ча,
 
Аршин підіймає,
 
Оглядає зда­ле­ки
 
Та й сам про­мов­ляє:
 
«Вісім,- ка­же,- літ хо­див
 
Я з то­бою ши­ти,
 
А все-та­ки я не знав,
 
Що ти був на­би­тий».
 
 
  
МАСЛО
 
 
 
Вивіз Лей­ба гор­щик мас­ла
 
В місто про­да­ва­ти
 
Та й пішов собі на ри­нок
 
Купця відпи­та­ти.
 
А чо­ловік ко­ло во­за
 
Чекає, че­кає.
 
Далі ви­пив півква­тир­ки,
 
Масло до­бу­ває…
 
Добув мас­ла, дос­тав хліба,
 
Засів та й ба­лує.
 
Де по­ба­чить хрис­тя­ни­на -
 
Просить та й го­дує.
 
З’їли мас­ло добрі лю­ди,
 
Що тоді ро­би­ти?..
 
Б’є він гор­щик ко­ло во­за,
 
А сам іде пи­ти.
 
Підпив собі, як го­диться,
 
Назад по­вер­тає.
 
Коли гля­не - ко­ло во­за
 
Лейба умліває.
 
Умліває, ло­мить ру­ки
 
І пле­чи­ма ни­же,
 
А со­бач­ка не­ве­лич­ка
 
Черепочки ли­же.
 
«Лихо мамі тво­му, гиц­лю!
 
Де ся мас­ло діло?»
 
«Лихо мамі!.. Та­же ба­чиш,
 
Що пе­се­ня з’їло!»
 
«Брешеш, гиц­лю, де­сять фунтів
 
Було в мас­ла мо­го.
 
Гицлю ти!.. Й са­мо со­бач­ку
 
Не за­ва­жить то­го!»
 
І пійняв жид ту со­бач­ку,
 
На ва­ги чіпляє,
 
А со­бач­ка де­сять фунтів
 
Ледве до­тя­гає.
 
«Видиш, гиц­лю? То со­бач­ка!
 
Де ж ся мас­ло діло?»
 
«Де ж ся мас­ло йо­го діло?
 
Таж пе­се­ня з’їло!»
 
«Ну не­хай со­бач­ку - мас­ло!..
 
Де ж со­бач­ку бу­де?..»
 
«Де ж со­бач­ка - та­же он­де!
 
Видять добрі лю­ди!»
 
«Ну не­хай во­но со­бач­ку!
 
Де ж ся мас­ло діло?»
 
«Все де мас­ло та де мас­ло!
 
Таж пе­се­ня з’їло!..»
 
«Що з то­бою го­во­ри­ти?
 
Лихо мамі тво­му!
 
Сідай уже, сідай, гиц­лю,
 
Та ве­зи до­до­му!..»