Приказки

27 февр[аля]
  
СУХОДОЛЬСЬКИЙ
 
 
 
Згинув шлях­тич Су­хо­дольський,
 
Вже в костьолі тіло,
 
І з-під неб­ка ксьондз нав­ко­ло
 
Поглядає сміло.
 
Далі мо­ву за­чи­нає,
 
Тільки не по-польськи,
 
Зачинає по-ла­тині:
 
«Ubi Suc­ho­dols­ki?»  [20]
 
І пог­ля­нув ще нав­ко­ло:
 
«Ubi Suc­ho­dols­ki?»
 
Далі ще раз кру­гом гля­нув:
 
«Ubi Suc­ho­dols­ki?»
 
Аж п’янич­ка їден слу­хав:
 
«Ubi» все та «ubi»,
 
Далі й ка­же: «Знаєш, ubi?
 
У чор­товій губі!»
 
«Lzesz, gal­ga­nie!  [21] Він у бо­га! -
 
Ксьондз відповідає. -
 
Враз з свя­ти­ми йо­го хва­лить
 
І на ар­фу грає!»
 
А п’янич­ка по­хи­лив­ся,
 
За ліхтар узяв­ся.
 
«Та не знаю, хто з нас gal­gan, -
 
Сміло обізвав­ся, -
 
Бо покійник не знав то­го,
 
Як і дуд­ку взя­ти,
 
Та де йо­му пе­ред бо­гом
 
Ще й на ар­фу гра­ти?»
 
 
  
КСЬОНДЗІВ НАЙМИТ
 
 
 
Ксьондз і пані по­кой­ова
 
На мшу поспіша­ють,
 
На відході до по­кою
 
Слугу зак­ли­ка­ють.
 
І тут пані йо­му ка­же,
 
Щоб набіл заб­ра­ти
 
І ко­неч­не до обіду
 
На рин­ку про­да­ти.
 
А ксьондз йо­го по­си­лає
 
З квит­ком до Да­ви­да
 
Та узя­ти око м’яса
 
Каже йо­му в жи­да.
 
Пішов слу­га до Да­ви­да -
 
Не ску­рав нічо­го,
 
Виніс набіл про­да­ва­ти -
 
Не ста­ло і то­го.
 
Прибігає до костьолу,
 
Глядить свої пані,
 
Аж ксьондз як­раз на ту по­ру
 
Стоїть на ка­занні.
 
І так чу­ло мо­ву мо­вить:
 
«Czego ty, czlo­wi­ec­ze?
 
Czego chod­zisz, cze­go szu­kasz
 
Na tym marnym swi­ecie?»  [22]
 
А слу­га на весь костьол:
 
«Та ж пані шу­каю!
 
Бо сме­та­на вся про­па­ла
 
І сам про­па­даю».
 
«Тс!.. Тс!..» А ксьондз го­во­рить:
 
«My nie wi­emy sa­mi,
 
Lecz co Da­vid na to po­wie,
 
Jego pos­luc­hamy!»  [23]
 
«О, вже, па­не! - слу­га ка­же. -
 
Ваш Да­вид хо­ро­ший!
 
Не дам, ка­же, не дам м’яса -
 
Давай пер­ше гроші!»
 
 
  
ПЕКЕЛЬНА СМОЛА
 
 
 
Раз на мові ксьондз ка­зав:
 
«Не впи­вай­тесь, лю­ди!
 
На тім світі вам смо­ла
 
Замість ви­на бу­де!»
 
Ото який­сь і захтів
 
Смоли скуш­ту­ва­ти,
 
Каже собі два бич­ки
 
За де­неж­ку да­ти.
 
Випив один - не біда,
 
Другий ви­пи­ває…
 
Посмакував не­бо­рак,
 
Далі про­мов­ляє:
 
«Та гірка во­на, гірка!
 
А все ж не ту­жи­ти:
 
Як втяг­неться чо­ловік,
 
То й то бу­де пи­ти!»
 
 
  
МАЗУР НА СПОВІДІ
 
 
 
Сповідав ксьондз мо­ло­дий
 
Мазура ста­ро­го.
 
«Що ж,- пи­тає,- чуєш ти
 
За со­бою зло­го?»
 
«А нічо­го!.. Та і що ж
 
Злого чу­ти маю?
 
Чи в костьолі ко­ли був?
 
Чи корш­му ми­наю?
 
Слава бо­гу, гос­подь крив:
 
Того не бу­ва­ло…»
 
«Ах ти, грішни­ку та­кий!
 
Чи ж то­го ще ма­ло?
 
А ще більше? Мо­же, й звів
 
Чужую ди­тин­ку?»
 
«Хотів тілько - та ку­ди!
 
Не твоїх літ, син­ку!..»
 
Підірвався з місця ксьондз
 
Та хвать за чуп­ри­ну!
 
Та як йо­го роз­ма­хав -
 
Аж на­се­ре­ди­ну!
 
А той чу­ба за­гор­нув.
 
«Правда,- ка­же,- лю­ди.
 
Хто із блаз­ня­ми зай­де,
 
То й сам блаз­нем бу­де!»
 
 
  
МАЗУР У БОЛОТІ
 
 
 
Застряг ма­зур у бо­лоті,
 
Хуру підпи­хає
 
Та й до по­мочі До­ро­ту
 
Святу уп­ро­шає:
 
«Свята пан­но, - ка­же, - пан­но!
 
Святая До­ро­та!
 
Будь лас­ка­ва на­до мною,
 
Вирятуй з бо­ло­та!»
 
Ані з місця йо­го коні!
 
Нічого ро­би­ти,
 
Давай тоді An­to­ni­ego
 
На поміч про­си­ти.
 
Підпер ху­ру та як крик­нув:
 
«Swiety мій Ан­тоній!
 
Вирятуй хоч ти з бо­ло­та
 
Мої бідні коні!»
 
То від кри­ку коні рап­том
 
Рушили з бо­ло­та.
 
А він ка­же: «От що хло­пець!
 
Не то, що До­ро­та!»
 
 
  
КРИВА БАБА
 
 
 
Раз до ксьондза заб­ре­ла
 
Кривая на но­ги
 
І, бідная, на дітей
 
Просила підмо­ги.
 
А ксьондзові гро­шей жаль, -
 
Давай її вчи­ти,
 
Як каліці із дітьми
 
В білім світі жи­ти.
 
«Лучче, - ка­же, - ти нав­чись
 
Бабити, змов­ля­ти,
 
То й на се­бе, й на дітей
 
Будеш гроші ма­ти!»
 
«Де ж нав­чи­тись, па­не мій?
 
Дайте мені ра­ду!»
 
«Що учи­тись? Ти змов­ляй
 
Хоч так, для прик­ла­ду:
 
«Пробіг пес че­рез овес -
 
Не шко­ди­ло псові,
 
Най же шко­ди не бу­де
 
І то­му вівсові».
 
Пішла ба­ба - і ку­ди!
 
Як свя­та, ку­рує;
 
Пройшло уже кілька літ,
 
Ба, і ксьондз хо­рує;
 
Така ґуля, як ку­лак,
 
В горлі йо­му сіла…
 
Лічать-лічать дох­то­ри,
 
А все ґуля ціла.
 
Далі вдав­ся до бабів,
 
Нічого чи­ни­ти…
 
От при­хо­дить і кри­ва
 
Слабого лічи­ти.
 
Ксьондз, до ли­ха, вже за­був;
 
Вона не пи­тає,
 
Каже вий­ти з ха­ти всім,
 
Сама за­чи­нає:
 
«Пробіг пес че­рез овес, -
 
Не шко­ди­ло псові,
 
Най же шко­ди не бу­де
 
І то­му вівсові!»
 
Подивився сла­бий ксьондз:
 
«А, то ти, зо­зу­ля?»
 
Та як враз за­ре­го­тав -
 
Так і трісла ґуля!