Приказки

  
ШЛЯХТИЧ
 
 
 
Мша кінчи­лась у костьолі,
 
Люд по­роз­си­пав­ся,
 
У костьолі тілько шлях­тич
 
Убогий зос­тав­ся.
 
Та ще десь за об­ра­за­ми
 
Захристиян ла­зить,
 
То свя­тих там зас­ло­няє,
 
То в них світло га­сить.
 
Обдивився кру­гом шлях­тич -
 
Не вид­но ніко­го,
 
Та жи­венько, де Ан­тоній,
 
Припав до свя­то­го:
 
«Blagam cie, czlo­wi­ecz­ku swi­ety!
 
Blagam cie, An­to­ni!
 
Podaj, ser­ce, mnie pi­eni­edzy,
 
Niech ja ku­pie ko­ni!»  [9]
 
А тут йо­му з-за свя­то­го
 
Грубий го­лос чу­ти:
 
«Nie dam, nie dam dla gal­ga­na,
 
Nie dam i na buty!»  [10]
 
І в ми­нуті бідний шлях­тич
 
На но­ги схо­пив­ся,
 
Подивився на свя­то­го,
 
Ближче підсту­пив­ся.
 
«Dales, nie, An­to­ni swi­ety,-
 
Каже до swi­ete­go.-
 
Tylko nie kpij - jes­tem szlach­cic,
 
Nie poz­wa­lam te­go!»  [11]
 
 
  
КАМІННИЙ СВЯТИЙ
 
 
 
Раз об­хо­ди­ли ля­хи
 
Навкруги костьола,
 
Захопили хто що міг,
 
Ходять на­око­ла.
 
Ото ма­зур і собі,
 
З на­бож­ницт­ва сво­го,
 
Перед се­бе за­хо­пив
 
З ка­ме­ня свя­то­го.
 
І аж крек­че, не­бо­рак,
 
А свя­то­го но­сить
 
Та щоб жи­во обійшли,
 
Пана бо­га про­сить.
 
А тут, йо­му не біду,
 
Тілько що сту­па­ють,
 
А нав­ко­ло обійшли -
 
Знову по­чи­на­ють.
 
Бачить ма­зур, що ніяк
 
Справи не до­ка­же,
 
Та об зем­лю тим свя­тим
 
Та й до нього ка­же:
 
«Був-ись,- ка­же,- мо­ло­дий,
 
То тоді но­си­ли,
 
А те­пер хо­ди і сам,
 
Мені не до си­ли!»
 
 
  
НАБОЖНИЙ КСЬОНДЗ
 
 
 
В’їхав біскуп у се­ло,
 
Мазура зди­бає.
 
«A czy w do­mu te­raz ksi­adz?»  [12] -
 
Ласкаво пи­тає.
 
«Ні, не вдо­ма, - ка­же той, -
 
Пішов на хрес­ти­ни.
 
Ксьондз-сусіда якось мав
 
Недавно ро­ди­ни…»
 
«Ksiadz ma dzi­eci, i ten chrzci?»  [13]
 
«А що ж ту­та й зло­го?
 
Той у сього ох­рес­тив,
 
Сей те­пер у то­го!»
 
Почув біскуп та й здих­нув:
 
«Dzieci bez mal­zenst­wa!..
 
Sluga bos­ki tra­ci czas!..
 
Lud bez na­bo­zenst­wa!
 
A czy czes­to msze on ma?»  [14]
 
«О, завсігди, па­не!
 
Хоч так ча­сом підіп’є,
 
Що й рівно не ста­не,
 
І ру­ка­ми, бідий, все
 
Олтарик ха­пає,
 
А все-та­ки цілу мшу
 
Слічно відправ­ляє».
 
 
  
PASA NA DZIECI  [15]
 
 
 
Їздив біскуп по па­нах,
 
Грошей на­лу­пив­ся,
 
Подарунків на­ха­пав,
 
Наївся, на­пив­ся.
 
А тут йо­му ще їден
 
Гедзелу підно­сить
 
І си­то­го на обід
 
Ще до се­бе про­сить.
 
Їде біскуп і ту­ди,
 
За сто­лом сідає…
 
Ото стра­ву по­да­ють,
 
Дідич прип­ро­шає.
 
А той їв би ще та­ки,
 
Тілько про­мах­нув­ся -
 
У до­розі, на біду,
 
Поясом стяг­нув­ся.
 
Що ро­би­ти? Роз­пус­ти -
 
Якось не го­диться!
 
А так си­ди та не їж -
 
Дідич об­ра­зиться…
 
Аж тут якось під вікном
 
Малі діти гра­лись,
 
І, зви­чай­не, дітла­хи
 
Бігали, сміялись.
 
Ото біскуп не про­мах,
 
На фиглі бе­реться.
 
«Ej ze, dzi­eci, be­de bic!»  [16] -
 
Кричить і сміється.
 
«Ej ze, dzi­eci, be­de bic!»
 
А діти сміються
 
Та вже собі й до вікна
 
По кілько­ро пнуться…
 
Тоді біскуп з се­бе пас.
 
«Poczekajcie z, dzi­eci!»  [17]
 
Та на хлопців по­ма­хав:
 
«A pa­sa na dzi­eci!»
 
 
  
BISKUPSTWO
 
 
 
Коли біскуп був не біскуп,
 
А пле­бан убо­гий,
 
То і па­ра доб­ре вез­ла,
 
А ча­сом і но­ги.
 
А як біску­пом зро­бив­ся
 
Та вбив­ся у са­ло,
 
Тоді йо­му і чо­ти­ри
 
Зробилося ма­ло.
 
Раз він гнав­ся шістьма кіньми
 
В шов­ках та у злоті,
 
Як наг­нав­ся на ба­юру,
 
Застряг у бо­лоті.
 
Бились-бились сиві коні
 
Та й ляг­ли, до ли­ха;
 
Мовчав-мовчав і сам біскуп
 
Та й про­мо­вив сти­ха:
 
«Co to, - ка­же, - byc ple­ba­nem!
 
Plebanstwo to glupst­wo!
 
Lecz bis­ku­pem - co za ci­ezar!
 
Ciezarne bis­kupst­wo!»  [18]
 
 
  
ПІП І КСЬОНДЗ
 
 
 
Ксьондз сміється: «Па­ки! Па­ки!
 
Дай, по­пе, та­ба­ки!»
 
А піп ка­же: «Sur­dum cor­da!  [19]
 
На, те­ля­ча мор­да!»