Приказки

  
ОКУЛЯРИ
 
 
 
Розходився му­жи­чок
 
Аж ґвалт дя­ку­ва­ти,
 
Та од­на йо­му біда:
 
Не вміє чи­та­ти.
 
До аз-бу­ки - так ку­ди,
 
Не то­го він хо­че.
 
Він га­дає чим дру­гим
 
Просвітити очі.
 
«Не вміє ж так ста­рий дяк
 
Стрічки розібра­ти,
 
Окуляри ж як візьме -
 
То ку­ди чи­та­ти!
 
Отак і я за­ве­ду
 
Кондаки й тро­парі,
 
Піду тілько та куп­лю
 
Такі оку­ля­ри».
 
Пішов му­жик до крам­ниці,
 
Різні ви­би­рає…
 
Що на очі нак­ла­де,
 
То все не чи­тає.
 
Далі соті з но­са зняв,
 
Об зем­лю уда­рив.
 
Розплатився та й пішов
 
Сам без оку­лярів.
 
Та й на про­во­ди ска­зав
 
Хрещеному лю­ду:
 
«Окулярів не ку­пив
 
То й дя­ком не бу­ду».
 
 
  
ЕГЕ, ГАЙ
 
 
 
Йде ви­дю­чий і сліпий,
 
Та й ка­же ви­дю­чий:
 
«Ото, бра­те, синій гай!
 
Ото ліс дріму­чий!»
 
«Еге! Еге! - ка­же той.-
 
Як ти собі ва­жиш!»
 
«А ти ж, бра­те, ба­чиш що?»
 
«Та ж ти, бра­те, ка­жеш!»
 
 
  
СКІЛЬКО ДУШ
 
 
 
«Скілько, ку­ме, в тілі душ?»
 
«Одна, я га­даю».
 
«Може, в те­бе і од­на,
 
А я так дві маю:
 
Бо як ру­ки на снігу
 
В ме­не за­коліють,
 
Хукне теп­лая ду­ша -
 
І ру­ки тепліють.
 
А як стра­ва на столі
 
Гарячая бу­де,
 
То вже дру­га, бач, ду­ша,
 
Холодная, сту­дить!»
 
 
  
ПОНИЗИВ
 
 
 
П’є-гуляє у неділю
 
На кор­шомці Га­ра­сим;
 
З Га­ра­си­мом п’є-гу­ляє
 
І сусід йо­го Тро­хим.
 
А обид­ва стрільці жваві.
 
От пе­реч­ка і пішла…
 
Далі Тро­хим роз­хо­див­ся,
 
Підійнявся з-за сто­ла:
 
«То ти ка­жеш, що ти луч­чий?
 
Що ти гас­пид­ний стрілець?
 
Збий же мені з чу­ба шап­ку -
 
Тоді бу­деш мо­ло­дець!»
 
«Кажеш, мо­же, що не зіб’ю?»
 
«А ти ка­жеш, що зіб’єш?!»
 
«А їй-бо­гу, що ізіб’ю!»
 
«А їй-бо­гу, не зіб’єш!..»
 
«Та от тобі і руш­ни­ця!»
 
«Ану-ну! Да­вай! Да­вай!»
 
«Ставай, ли­шень, край по­ро­га!
 
«Та я ста­ну, ти ста­вай!..»
 
Цілить один од по­ро­га,
 
Другий стоїть за сто­лом
 
Та що­си­ли на­тя­гає
 
Сиву шап­ку на чо­ло.
 
Бах! руш­ни­ця… Ста­ло дим­но…
 
Йде до сто­лу Га­ра­сим…
 
А за сто­лом в сивій шапці,
 
Як ба­ран, ле­жить Тро­хим!
 
(Йому ку­ля про­летіла
 
Через шап­ку і чо­ло…)
 
Підіймає він Тро­хи­ма,
 
Підпирає за сто­лом.
 
Сам од­хо­дить до по­ро­га.
 
Знов руш­ни­цю в ру­ки взяв,
 
Прицілився разів кілька
 
Й го­ло­вою по­хи­тав.
 
«Вибачай мені, Тро­хи­ме,-
 
Гарасим про­го­во­рив,-
 
На два цалі лиш по­ни­зив
 
Та й і шап­ки не ізбив».
 
 
  
АБИ ДУША ЧИСТА
 
 
 
Два злодії опівночі
 
Костьол обк­ра­да­ють;
 
Обшарили всі скар­бо­ни,
 
Святих об­ди­ра­ють.
 
І заб­ра­ли, які бу­ли,
 
Гроші під зам­ка­ми.
 
Далі один на ол­та­рик
 
Пнеться з пос­то­ла­ми.
 
«Та що ж бо ти, бра­те, ро­биш? -
 
Став дру­гий ка­за­ти.-
 
Як-то мож­на свя­те місце
 
Постолом ва­ля­ти?»
 
А той ка­же: «Мов­чи, бра­те!
 
Ми тут пе­ред бо­гом -
 
Аби ду­ша чис­та бу­ла,
 
Постоли - нічо­го!»
 
 
  
ЛЯДСЬКА НАТУРА
 
 
 
Блудить ля­шок се­ред лісу,
 
А му­жик ру­бає…
 
«Та ти, ля­ше, ли­бонь, блу­диш?» -
 
Мужик про­мов­ляє.
 
А лях ка­же: «Cho­caj blad­zie,
 
Ale mam na­tu­re
 
Nie pytac sie te­go nigdy
 
Kogo bi­je w sko­re!»  [8]
 
 
  
СВИНЯ СВИНЕЮ
 
 
 
Несе му­жик у но­чов­ках
 
Додому свя­че­не:
 
Яйця, пас­ку, і ков­ба­си,
 
Й по­ро­ся пе­че­не.
 
І по­ро­ся, як підсви­нок,
 
Та ще й з хро­ном в роті.
 
Несе, бідний, та й спіткнув­ся
 
У самім бо­лоті.
 
І схиб­ну­лись нові ноч­ви,
 
Затряслось свя­че­не,
 
І в бо­ло­то по­ко­ти­лось
 
Порося пе­че­не.
 
Глянув му­жик на бо­ло­то,
 
Посвистав до ли­ха,
 
Одвернувся, набік плю­нув
 
Та й про­мо­вив сти­ха:
 
«Та сви­ня та­ки сви­нею!
 
Правду ка­жуть лю­ди:
 
Святи її, хрес­ти її -
 
Все сви­нею бу­де!»
 
 
  
ДОБРА НАТУРА
 
 
 
Грає скрип­ка, грає коб­за
 
І бан­ду­ра грає;
 
Чумак літом у ко­жусі
 
Гопки ви­ти­нає.
 
Витинає чу­мак гоп­ки,
 
Аж по­том зал­ляв­ся…
 
«Та скинь-бо ти ко­жух, бра­те!»
 
Якийсь обізвав­ся.
 
«Ні, не ски­ну! - чу­мак ка­же.-
 
Бо на­ту­ру маю,
 
Що йно тілько з се­бе ски­ну,
 
То все про­пи­ваю!»