Приказки

  
ПІП НА ЯРМАРКУ
 
 
 
Шиє собі по яр­мар­ку
 
Молодчина жва­вий,
 
Підглядає, що в ба­тюш­ки
 
Гроші у ха­ляві.
 
Та і гроші ж то хо­роші -
 
Самії ду­ка­ти.
 
«Будь що бу­де, - про­мов­ляє, -
 
А тре­ба діста­ти…»
 
Сюда-туда по­вер­нув­ся -
 
Вже й ви­ду­мав шту­ку,
 
Підступає до ба­тюш­ки -
 
Цмок йо­го у ру­ку.
 
«Батюшечко,- став ка­за­ти,-
 
Вчиніть мою во­лю!..
 
Потрудіться на ча­со­чок
 
До кра­му зо мною.
 
Я - най бо­гу не­ви­мов­но -
 
Ризи ви­би­раю,
 
Та сам ба­чу, що ні міри,
 
Ні пут­тя не знаю…»
 
Пішов ба­тюш­ка до кра­му,
 
Ризи ви­би­рає;
 
Вибрав самі що­най­кращі,
 
На се­бе вби­рає.
 
А той присів ко­ло нього,
 
Ніби поп­рав­ляє,
 
А тут тілько від ка­лит­ки
 
Ремінці зби­рає.
 
Шарп ка­лит­ку - та у но­ги…
 
Піп до нього хо­че,
 
А ку­пець йо­го за ри­зи:
 
«Пагади, па­нот­че!»
 
Заким отець по­вер­нув­ся,
 
З се­бе ри­зи ски­нув -
 
Молодчина з йо­го грішми
 
Десь, як вітер, зги­нув.
 
 
  
ЧОРТ
 
 
 
Приглянувся ксьондз-доб­родій
 
До чу­жої жінки.
 
Що день бо­жий по­си­лає
 
Фіги та род­зин­ки…
 
Посилає, все пи­тає,
 
Коли зго­да бу­де.
 
Коли її чо­ловіка
 
Удома не бу­де…
 
Але жінка не [з] тих жінок:
 
Подарунки бра­ла,
 
А ксьондзові усе-та­ки
 
Слова не да­ва­ла…
 
Далі ви­дить - тре­ба да­ти,
 
Нічого ро­би­ти!
 
Тілько собі за­миш­ляє
 
Ксьондза підго­ли­ти…
 
Каже му­жу. Муж нав­мис­не
 
Зрання виїжджає,
 
А во­на тут пов­ну скри­ню
 
Сажі на­си­пає…
 
Насипала, за­чи­ни­ла,
 
В печі роз­па­ли­ла
 
Та ніби­то на ве­че­рю
 
Ксьондза зап­ро­си­ла,
 
Ксьондз при­хо­дить, габіт з се­бе!..
 
Жарти по­чи­нає…
 
Помаленьку-помаленьку -
 
Ба вже й обіймає…
 
Помаленьку-помаленьку -
 
Ба вже і за діло…
 
Аж тут рап­том ко­ло ха­ти
 
Щось за­гур­котіло!..
 
«Ах, не­щас­тя! - жінка ка­же,-
 
Кінець мо­го віка!
 
Чи ж не ли­хе при­та­щи­ло
 
Мого чо­ловіка!
 
Іскидайте жи­во шмат­тя,
 
Голі роз­би­рай­тесь,
 
Та от скри­ня ко­ло ла­ви,
 
У скри­ню хо­вай­тесь!..»
 
Ксьондз ски­дає, й по­ма­гав
 
Сама гос­по­ди­ня,
 
І в ми­нуті з го­лим ксьондзом
 
Зачинилась скри­ня.
 
Входить в ха­ту і гос­по­дар,
 
Нібито не знає;
 
Стелиться собі на скрині
 
Та й спа­ти ля­гає…
 
Лежить собі на тій скрині
 
Та й по­чав ка­за­ти:
 
«А що, жінко, завт­ра, - ка­же, -
 
Тра скри­ню про­да­ти.
 
Коло нас тут не­да­ле­ко
 
Торговиця бу­де.
 
Повезу її до ли­ха,
 
Може, куп­лять лю­ди!»
 
«Нащо тобі про­да­ва­ти? -
 
Каже мо­ло­ди­ця.-
 
Нехай собі бу­де вдо­ма,
 
Може, при­го­диться!»
 
«Пригодиться-пригодиться…
 
А знаєш мов­ча­ти?
 
Та ж не твоя, моя скри­ня!
 
Я хо­чу про­да­ти!»
 
І обоє гос­по­дарі
 
Разом за­мов­ча­ли;
 
Замовчали, по­ми­ри­лись
 
Та й по­за­си­па­ли…
 
Устав ра­но пан гос­по­дар,
 
Коні зап­ря­гає,
 
Вивалює на віз скри­ню,
 
Коні по­га­няє.
 
Їде собі на яр­ма­рок
 
Скриню про­да­ва­ти…
 
Але їде й пан з жо­ною
 
До костьолу, зна­ти…
 
Оглядає та й пи­тає:
 
«Що ве­зеш, Іва­не?»
 
«Везу скри­ню, - Іван ка­же, -
 
В скрині чор­та, па­не!»
 
А тут пані обер­ну­лась
 
Та й па­нові ка­же:
 
«Рорros, dusz­ko, te­go chlo­ра,
 
Niechaj on po­ka­ze»  [6]
 
«А який то чорт у те­бе?
 
Покажи, Іва­не!»
 
«Дайте хіба рублів ко­пу,
 
То по­ка­жу, па­не!»
 
Вилічив пан йо­му гроші,
 
Іван ізлізає,
 
Кладе гроші у ки­ше­ню,
 
Скриню відми­кає.
 
Як вис­ко­чить ксьондз із сажі!.
 
Боже, твоя во­ле!
 
Світу бо­жо­го не ба­чить,
 
Біжить че­рез по­ле!..
 
А тут пані у до­лоні:
 
«Аch, mo­je ser­dusz­ко!
 
Рораtrzaj sie, po­patr­zaj sіe!
 
Jeszcze j sa­mi­ec, dusz­ко!»  [7]
 
 
  
ЩО КОГО БОЛИТЬ
 
 
 
Плачуть діти ко­ло тіла!
 
«Мати ж на­ша, ма­ти!
 
А хто ж те­пер нас без те­бе
 
Буде го­ду­ва­ти?
 
Хто нас бу­де го­лу­би­ти,
 
Доглядати вдо­ма?»
 
Мужик стоїть, підіпер­ся,
 
Хлипає, сіро­ма!..
 
«З ким же тат­ко бу­дуть спа­ти?..»
 
Він аж по­хи­лив­ся:
 
«Але ж, але ж, мої дітки!..» -
 
І слізьми за­лив­ся…
 
 
  
ТОЙ, ЩО НАД НАМИ
 
 
 
Стоїть ко­зак ко­ло груші
 
Дівку підмов­ляє.
 
А дівчи­на, як ка­ли­на,
 
Полум’ям па­лає.
 
Зчервоніло пов­не лич­ко,
 
Відскочили гру­ди…
 
Отак да­ла б, та боїться,
 
Що то послі бу­де.
 
«А що, - ка­же, - як я бу­ду
 
Дитиноньку ма­ти?
 
Хто при­гор­не си­ро­ти­ну,
 
Буде дог­ля­да­ти?»
 
Козак жва­во обіймає
 
Дівчину ру­ка­ми.
 
«Не жу­рись, дівчи­но, - ка­же, -
 
А той, що над на­ми!..»
 
А із груші ста­рий батько:
 
«О бісо­ва ма­ти!..
 
То ви бу­де­те ро­би­ти,
 
А я го­ду­ва­ти?!»
 
Як по­чу­ли мо­ло­дя­та -
 
Та від батька в но­ги:
 
Дівча в ха­ту з пе­ре­ля­ку,
 
Козак - за по­ро­ги…