Приказки

  
ЩО КОМУ ГОДИТЬСЯ
 
 
 
«Jak wy, chlo­pie, te­go po­pa
 
Calujecie w re­ke?
 
Ja bym jego nie ca­lo­wal,
 
Zeb bra­li na me­ke,
 
Juz bym wo­lal psa ca­lo­wac!»  [1]
 
Мужик злиться, злиться:
 
«Та так,- ка­же,- яс­ний па­не,
 
Що ко­му го­диться!»
 
 
  
ПЕРЕКУСІТЬ, ПАНЕ!
 
 
 
Обсунулась ста­ра греб­ля,
 
Місток по­хи­лив­ся,
 
Спала річка не­ве­лич­ка,
 
Млинок за­ва­лив­ся.
 
На камінні кілька хлопців
 
Черепками грає,
 
Аж сту­пою че­рез греб­лю
 
Панок проїжджає.
 
«Помагайбіг,- ка­же,- хлопці!»
 
«Помагайбіг, па­не!»
 
«А що, у вас мли­нок ме­ле?»
 
«Таже ме­ле, па­не!»
 
«А гов­на змо­ло­ти мож­на!»
 
«Перекусіть, па­не!
 
Як су­хеє во­но тілько,
 
То зме­леться, па­не!»
 
 
  
ОЙ ПИТОНЬКИ-ПИТОНЬКИ
 
 
 
Лежить дідич на пос­телі,
 
Як ба­ри­ло, гру­бий…
 
Його ло­кай су­хо­ща­вий
 
Заснув ко­ло гру­би…
 
Заснув ло­кай ко­ло гру­би,
 
Води не на­пив­ся…
 
Як захтілось йо­му пи­ти -
 
Бідний про­бу­див­ся…
 
«Ой пи­тоньки,ой пи­тоньки» -
 
Зачав про­мов­ля­ти,
 
Та лінується пся­юха
 
За во­дою вста­ти…
 
Аж тут дідич із пос­телі:
 
«Роdaj wody, Janie»  [2]
 
Локай рап­том ісхва­тив­ся
 
«Зараз, - ка­же, - па­не!..»
 
Дає па­ну во­ди склян­ку:
 
«Проше, яс­ний па­не!..»
 
«То dlа сіеbіе!  [3] - пан го­во­рить,-
 
Napij sie gal­ga­nie»!  [4]
 
 
  
ПІП НА ПУЩІ
 
 
 
Начитався піп удо­вий,
 
Як святії жи­ли,
 
Як то во­ни по пус­ти­нях
 
Господа мо­ли­ли…
 
Та й за­ду­мав і сам, грішний,
 
З світом поп­ро­ща­тись,
 
Зайти ку­ди межі пущі
 
Та й собі спа­са­тись.
 
І зібрав усю гро­ма­ду,
 
З нею розп­рос­тив­ся;
 
Взяв з со­бою мо­ли­тов­ник,
 
В пу­щу відда­лив­ся…
 
Але де йо­му до пущі!
 
Привик до ков­бас­ки,
 
До ча­роч­ки горілоч­ки,
 
До бор­щу та каш­ки…
 
Привик собі як ча­са­ми
 
То й де­чо­го вжи­ти…
 
Та де йо­му се­ред пущі
 
Корінцями жи­ти!
 
Пробув в пущі одні сут­ки;
 
Ба щось не пря­деться…
 
Пробув другі піп удо­вий -
 
Ба вже й нит­ка рветься…
 
Взяв доб­родій мо­ли­тов­ник,
 
Назад по­вер­тає.
 
«А що ж то ви не на пущі?» -
 
Громада пи­тає.
 
«Не пи­тай­те, добрі лю­ди! -
 
Став піп го­во­ри­ти. -
 
Не з та­ки­ми жи­во­та­ми
 
Серед пущі жи­ти!..»
 
 
  
СПОВІДЬ
 
 
 
Хто не знає, що по­пи все
 
Звикли на дур­ни­цю!
 
Сповідав раз їден по­пик
 
Грішну мо­ло­ди­цю…
 
Молодиця мо­ло­дая,
 
Тлуста, урод­ли­ва;
 
Груди білі - як зба­ня­та;
 
Сама чор­ноб­ри­ва.
 
Піп нак­рив ї пат­рахілем,
 
Ніби сповідає,
 
А сам ма­ло не при­лип­не,
 
Її про­мов­ляє:
 
«Чи не мож­на, мо­ло­дич­ко,
 
В те­бе по­жи­ви­тись?
 
Буду за тя гос­по­деві
 
День і ніч мо­ли­тись.
 
Я ще здав­на те­бе люб­лю!..» -
 
Піп її тур­ко­че…
 
Молодиця й собі ка­же:
 
«А я вас, па­нот­че!»
 
Дзвонять дзво­ни на «Дос­той­но»,
 
Дзвонять - і по всьому.
 
Йде чор­ня­ва мо­ло­ди­ця
 
Із церк­ви до­до­му.
 
Тілько двері відхи­ли­ла -
 
Чоловік оз­вав­ся:
 
«Чого те­бе на сповіді
 
Батюшка пи­тав­ся?»
 
«Ет! Чо­го він не пи­тав­ся!
 
Чи все спам’ятаю?..
 
Хотів му­ки на прос­ку­ри,
 
Питав, чи не маю».
 
«Ні, пся­юхо!.. Не до шми­ги!
 
Не му­ки він хо­че!
 
Чув я доб­ре, як ка­за­ла-сь:
 
«А я вас, па­нот­че!»
 
Стережися, ко­ли хо­чеш!..
 
А то як по­чую,
 
То й тобі му­ки на­ме­лю,
 
Й йо­му на­пет­люю!»
 
 
17 ап­ре­ля
  
СХОВАЛАСЬ
 
 
 
По ор­дані,  [5] як зви­чай­не
 
У лю­дей бу­ває,
 
Ходить ба­тюш­ка з кро­пи­лом
 
Хати ок­роп­ляє.
 
І, зви­чай­не, як ба­тюш­ка, -
 
Чого ж тут бо­ятись?
 
Але од­на мо­ло­ди­ця -
 
Ні, та­ки хо­ва­тись…
 
Ставить діти на припічку,
 
Каже їм ка­за­ти,
 
Що ма­тері не­ма вдо­ма,
 
На яр­мар­ку ма­ти.
 
Сама жи­во під пос­те­лю,
 
Ноги підги­нає.
 
Аж при­хо­дить і ба­тюш­ка,
 
«В Ор­дані» співає.
 
І співає, ок­роп­ляє
 
Образи й по­ро­ги,
 
Далі сте­лю і пос­те­лю -
 
Та й заг­ля­нув но­ги.
 
По «Ордані» дає дітям
 
Хреста цілу­ва­ти
 
Та й пи­тає, мов не знає:
 
«А де ж ва­ша ма­ти!»
 
«Пішла ма­ти на яр­ма­рок!
 
Нема вдо­ма ма­ми!..» -
 
Запищали малі діти
 
Різно го­ло­са­ми.
 
«То скажіть же своїй мамі, -
 
Й по­ка­зав ру­кою, -
 
Нехай бе­ре на яр­ма­рок
 
І но­ги з со­бою».