На крилах пісень

  
8. ТАТАРОЧКА 
 
 
 
Там, за містом, понад шляхом битим, 
 
По гарячім каменистім полі 
 
Йде дівча татарськеє вродливе, 
 
Молоденьке, ще гуля по волі. 
 
 
 
На чорнявій сміливій голівці 
 
Червоніє шапочка маленька, 
 
Вид смуглявий ледве прикриває 
 
Шовком шитая чадра біленька. 
 
 
 
То закриє личко, то відкриє, – 
 
А очиці, наче блискавиці, 
 
Так і грають з-попід брівок темних! 
 
Що за погляд в сеї чарівниці!
 
 
  
9. БАХЧИСАРАЙ 
 
 
 
Мов зачарований, стоїть Бахчисарай. 
 
Шле місяць з неба промені злотисті, 
 
Блищать, мов срібні, білі стіни в місті, 
 
Спить ціле місто, мов заклятий край. 
 
 
 
Скрізь мінарети й дерева сріблисті 
 
Мов стережуть сей тихий сонний рай; 
 
У темряві та в винограднім листі 
 
Таємно плеще тихий водограй. 
 
 
 
Повітря дише чарівним спокоєм, 
 
Над сонним містом легкокрилим роєм 
 
Витають красні мрії, давні сни. 
 
 
 
І верховіттям тонкії тополі 
 
Кивають стиха, шепотять поволі, 
 
Про давні часи згадують вони…
 
 
  
10. БАХЧИСАРАЙСЬКИЙ ДВОРЕЦЬ 
 
 
 
Хоч не зруйнована – руїна ся будова, 
 
З усіх кутків тут пустка вигляда. 
 
Здається, тільки що промчалась тут біда, 
 
Мов хуртовина грізная, раптова. 
 
 
 
Тут водограїв ледве чутна мова, – 
 
Журливо, тихо гомонить вода, – 
 
Немов сльозами, краплями спада; 
 
Себе оплакує оселя ся чудова. 
 
 
 
Стоять з гарему звалища сумні, 
 
Садок і башта; тут в колишні дні 
 
Вродливі бранки вроду марнували. 
 
 
 
Колись тут сила і неволя панувала, 
 
Та сила зникла, все лежить в руїні, – 
 
Неволя й досі править в сій країні!
 
 
  
11. БАХЧИСАРАЙСЬКА ГРОБНИЦЯ 
 
 
 
Палкого сонця промені ворожі 
 
На кладовище сиплються, мов стріли, 
 
На те каміння, що вкрива могили, 
 
Де правовірні сплять, піддані божі. 
 
 
 
Ні квітів, ні дерев, ні огорожі… 
 
І серед пустки, наче на сторожі, 
 
Стоїть гробниця. Ті, що в ній спочили, 
 
Навіки в ній своє імення скрили. 
 
 
 
З чужого краю тут співці бували 
 
І тіні бранки любої шукали, – 
 
Витає ж тута інша тінь, кривава: 
 
 
 
Ні, тута не лежить краса гарема, 
 
Марія смутна чи палка Зарема, – 
 
Тут спочива бахчисарайська слава!
 
 
  
12. НАДСОНОВА ДОМІВКА В ЯЛТІ 
 
 
 
Смутна оселя!.. В веселій країні, 
 
В горах зелених, в розкішній долині 
 
Місця веселого ти не знайшов, 
 
Смутний співець! умирать в самотині 
 
В смутну оселю прийшов. 
 
 
 
Звідси не видно ні моря ясного, 
 
Гомону з міста не чутно гучного, 
 
З бору соснового шум тут іде; 
 
Гори лунають од вітру буйного, 
 
Часом де дзвін загуде… 
 
 
 
Стали в саду кипариси стіною 
 
Оберігати в оселі спокою, 
 
Лаври – неначе зсушила журба, 
 
Тихо, журливо кива головою, 
 
Віттям плакучим верба. 
 
 
 
Все тут журливе кругом сеї хати, – 
 
Та найсмутніші отії кімнати, 
 
Де безталанний поет умирав: 
 
Все тут забрали, що можна забрати, – 
 
Смутку ж ніхто не забрав. 
 
 
 
Вікна тьмянії, мов очі слабого, 
 
В хаті порожній самотньо, убого, 
 
Висить свічадо на голій стіні, 
 
Млою повите, – дивитись на нього 
 
Сумно здавалось мені… 
 
 
 
Тута остатні «огні догоріли», 
 
Тута остатні «квітки облетіли», 
 
Тільки зосталася муза одна, 
 
Що не лишила співця до могили, 
 
Тута витає сумна. 
 
 
 
Тіло поета в далекій чужині, – 
 
Там, у тій самій холодній країні, 
 
Серце на смерть отруїли його! 
 
Смутная муза літа в самотині, 
 
Кличе поета свого.
 
 
  
В ДИТЯЧОМУ КРУЗІ 
   
«НА ЗЕЛЕНОМУ ГОРБОЧКУ…» 
 
 
 
На зеленому горбочку, 
 
У вишневому садочку, 
 
Притулилася хатинка, 
 
Мов маленькая дитинка 
 
Стиха вийшла виглядати, 
 
Чи не вийде її мати. 
 
І до білої хатинки, 
 
Немов мати до дитинки, 
 
Вийшло сонце, засвітило 
 
І хатинку звеселило. 
 
 
[1885]
  
«ЛІТО КРАСНЕЄ МИНУЛО…» 
 
 
 
Літо краснеє минуло, 
 
Сніг лежить на полі; 
 
Діти з хати виглядають 
 
В вікна… шкода волі! 
 
 
 
Діти нудяться в хатині, 
 
Нудять, нарікають: 
 
«І нащо зима та люта? – 
 
Все вони питають. – 
 
 
 
Он все поле сніг завіяв, 
 
Хоч не йди із хати! 
 
У замкнуті дивись вікна, 
 
Ніде й погуляти! 
 
 
 
Сніг з морозом поморозив 
 
Всі на полі квіти… 
 
Десь зима та не скінчиться!» 
 
Нарікають діти. 
 
 
 
Ждіте, ждіте, любі діти! 
 
Літо знов прилине, 
 
Прийде мила годинонька, 
 
Як зима та згине; 
 
 
 
І заквітне наше поле, 
 
І зазеленіє, – 
 
Знов його весна прекрасна 
 
Квіточками вкриє.