Пролісок

  
НА ПАМ'ЯТЬ
 
 
 
Навік минули вільні годи,
 
В далекий край припало йти;
 
І от під тяжкий час пригоди
 
Мені сестрою стала ти;
 
 
 
Мов ангел, сяла предо мною,
 
Неначе квітонька цвіла,
 
Моєю зорею ясною,
 
Моєю музою була!
 
 
 
Тебе нема, а все з могили
 
Твій образ світлий устає,-
 
І знов душа почує сили,
 
Замарить серденько моє.
 
 
  
ДАЛЕКО
 
 
 
Там, далеко, на Вкраїні,
 
Сяє сонечко ясне,
 
Світить людям, та в чужині
 
Не навідає мене.
 
 
 
Там десь ллються рідні звуки,
 
Боротьба за люд іде...
 
Тута ж часом від розпуки
 
Стигне слово молоде.
 
 
 
Там матуся теплі сльози
 
З горя щиро вилива...
 
Тута ж хуга та морози,-
 
Серце в тузі занива.
 
 
 
Побратими любі, милі,-
 
Скрізь розкидані вони:
 
Спочивають у могилі
 
Чи по тюрмах ждуть труни.
 
 
  
"Україна приснилась мені..."
 
 
 
Україна приснилась мені,
 
Я прокинувсь ізмучений дуже;
 
Ранній промінь гуляв по стіні,
 
Та не легше було мені, друже!
 
 
 
Люду мимо чимало пройшло,
 
Радий гомін та жарти - байдуже...
 
А на серці у мене скребло,
 
І не легше було мені, друже!
 
 
 
Онде гай величаво дріма,
 
Вільна пташка так весело круже,
 
Чорнобрива жоржину лама...
 
Та мені не полегшало, друже!
 
 
  
"Гаряче душа молилась..."
 
 
 
Гаряче душа молилась,
 
Лихом вражена новим;
 
Наді мною ти схилилась,
 
Ніби світлий херувим.
 
 
 
І замовкло люте горе,
 
Серце марить, ожива...
 
Чи надовго? Де ти, зоре?
 
Боже! Хмара виплива.
 
 
  
ПО МОРЮ
 
 
 
Чимало днів по морю,
 
У тьмі німій,
 
На певну зустріч горю
 
Плив човен мій.
 
Швиряли хвилі бурні
 
На всі краї...
 
Вставали думи журні
 
Нудьги-змії.
 
Вітчини берег милий
 
Зникав і зник,
 
І рвався мій безсилий,
 
Розлучний крик.
 
А прірва виє, кличе
 
До бороття,
 
Пловцеві згубу зиче
 
Без вороття.
 
 
  
БОРЦЕВІ
 
 
 
Не трать надій:
 
Ти згинеш,- слід
 
Твоїх подій
 
Розтопить лід
 
 
 
В серцях катів,
 
Любов натхне
 
Їм до братів...
 
Вік промине;
 
 
 
Любов же та
 
Одним одна,
 
Що день - свята,
 
Що день - ясна,
 
 
 
Переживе
 
І всіх і все,
 
Життя нове
 
У мир внесе!
 
 
  
"Красно при долині..."
 
 
 
Красно при долині
 
Квітонька цвіла,
 
Та до кіс дівчині
 
Мати заплела.
 
 
 
Гордо чарівниця
 
Вродою пиша:
 
Чиста, як зірниця,
 
Молода душа.
 
 
 
Хай же сліз не баче,
 
Сяє-розцвіта,
 
Доки згине, наче
 
Квітонька ота!
 
 
  
БЛАГАННЯ
 
 
 
Над усім обладу маєш,-
 
Вчуй же стогін, прихились,
 
Правий боже! Чи зламаєш
 
Ти кайдани ці колись?
 
 
 
Дай нам силу вирвать руки
 
Із обіймів їх цупких,
 
Зарятуй від скону-муки,
 
Тхни огнем надій палких!
 
 
 
Розірви на небі хмари,
 
Тьму згромаджену розвій,
 
Щоб загибли людські чвари,
 
Вчувши голос дужий твій!
 
 
  
КРАЩЕ
 
 
 
Тяжко в неволі нудитись;
 
Молодість... де вона є?
 
Краще б у світ не родитись,-
 
Стільки він мук завдає!
 
 
 
Сестроньки, браття - в могилі,
 
Вороги ж люті - живі...
 
Як не затоплять їх хвилі
 
Вилитих сліз та крові?
 
 
 
Терпіть, а має справдитись
 
Божий святий заповіт...
 
Добре у світ не родитись,
 
Краще - побачити світ!
 
 
  
ДО БАНДУРИ
 
 
 
Не голосна ти, вбога бандуро,
 
Подруго люба тюрми!
 
Люди освітні вчують похмуро,-
 
Їх не привернемо ми.
 
 
 
Прості... чи дійде ж слово любові,
 
Чи їх прихилять пісні?
 
Супроти моря поту та крові
 
Що наші співи сумні?
 
 
 
Де вже бездольцям тим відрізняти
 
Ворог ти клятий чи друг...
 
Треба б поперед нам обійняти
 
Ціну народних послуг!