Пролісок

  
НАД МОГИЛОЮ
 
 
 
І пекло мук, і крові море,
 
Якого, може, не знайду,
 
І найлютіше в світі горе
 
Я бачив - гіршого не жду.
 
 
 
Чи мислив я ж, щоб ізнялася
 
Рука на неї, всесвяту,
 
Щоб кров та чиста пролилася,
 
Щоб помста вбила душу ту!
 
 
  
ДО...
 
 
 
Що ні хвилину,
 
Скутий журбою,
 
Серденьком лину
 
Я за тобою.
 
 
 
Думоньку-мрію
 
Марно кохаю,
 
Тяжко болію,
 
Тихо зітхаю.
 
 
 
Тільки зирнути,
 
Радо заплакать,
 
Раз пригорнути,
 
Раз побалакать...
 
 
 
Біль дужч діймає,
 
Турботу буде...
 
Тебе немає,
 
Тебе не буде!
 
 
  
ЗІВ’ЯЗНИЦІ  [10]
 
 
 
За народ свій нещасливий,
 
Повна щирої журби,
 
Ти ступила на правдивий
 
Шлях святої боротьби.
 
 
 
Опинились ми в неволі,
 
Побратались взаперті,
 
Ти не знала краще долі,
 
Як лихі конання ті.
 
 
 
І моливсь я нишком богу
 
В нерозважному страху,
 
Щоб тебе, мою небогу,
 
Зло не стріло на шляху!
 
 
  
ДО ТОВАРИША
 
 
 
Не скаржись на власне довідане горе,
 
Що в жизні нести довелось;
 
Поглянь лиш на сльози - цілісіньке море
 
Їх по світу геть розлилось.
 
 
 
Куди не піткнешся - панують кайдани;
 
То де вже спокою нам ждать?
 
Як щирі народу свого громадяни,
 
За край ми повинні гадать!
 
 
  
НА ПРОЩАННЯ
 
(М. В. С-му)
 
 
На прощання, милий брате,
 
Що сказать тобі?
 
Моє серденько розтяте
 
Ниє все в журбі.
 
 
 
В темну даль без повороту,
 
Може, зникнеш ти...
 
А нам треба б на роботу,
 
Бо люд кличе йти.
 
 
 
До завітів будьмо ж певні;
 
Доки мисль руша,
 
Стіймо поруч, як найкревні,
 
Як одна душа!
 
 
 
Обійнять навік немога,-
 
Обійму на час...
 
Доки світ, тяжка дорога
 
Не розлучить нас.
 
 
 
Що кайдани та напасті?
 
Годі потурать...
 
За братів нам доля пасти,
 
За сестер вмирать!
 
 
 
В гадці віки я з тобою,
 
Голубе ти мій!
 
Спогадай же хоть добою
 
У нудьзі німій!
 
 
  
МАРА
 
 
 
Бурно встали хвилі,
 
Відусіль течуть...
 
Боже... Де ви, милі?
 
Ні душі не чуть.
 
 
 
Сестронька єдина
 
На світі була.
 
Проклята година...
 
От і ту взяла!
 
 
  
НАРОДОВЦЕВІ
 
 
 
Хай панують кати,-
 
Не цурайся мети,
 
Не тужи;
 
 
 
Щоб дійшов люд знаття,
 
Прав здобився,  [11] - життя
 
Положи!
 
 
  
"Оце я думаю, брати..."
 
 
 
Оце я думаю, брати,
 
Про долю рідного народа;
 
Прийшла година хрест нести,
 
Бо всюди - злидні, скрізь незгода.
 
Оце гадаю,- і мені
 
Таки частесенько здається,
 
Що мир, запеклий у борні,
 
Жартує тільки та сміється;
 
Що пал мережаних речей
 
За оборонників святині -
 
Одна омана для очей
 
Чи марний гук серед пустині;
 
Що мир, лукавий, як дівча,
 
Цього на людях уквітча,
 
А серце схилить до другого,
 
Пригорне потай дорогого,-
 
І хто всю душу віддає -
 
В кайдани зрадно закує,
 
На трупі бенкет бучний справить,
 
За домовиною ославить.
 
Дітей на внуків нацькує;
 
Що мир... О ні... бо тільки вами
 
Душа убога замарить,-
 
Якими радими словами
 
Бажав би я заговорить.
 
Я знову вірю, що пригода,
 
Мов чорна хмара, пропливе,
 
Що невмируща міць народа
 
Усе лихе переживе!
 
 
  
СИРОТИ
 
 
 
Сердешні діти... батька взято;
 
Смерть несподівано прийшла...
 
Пекельний Ірод справив свято,
 
Пир людожерності та зла.
 
 
 
Не поборов страшної муки
 
Борець хоробрий: все хотів
 
Знять догори ослаблі руки,
 
Востаннє стати на катів.
 
 
 
Сердешні діти... вам байдуже;
 
Ви усміхались, дивлячись,
 
Як ваша ненька рідна туже,
 
Слізьми безрадісно ллючись.
 
 
 
Бо ви не знали... Діти, діти!
 
Так тіштесь, доки ростете...
 
Чи довго на світ вам глядіти?
 
Як батько, може, помрете!