Листи в Україну. Вибране

  
13. «Я програвся в карти, а це ознака…»
 
 
 
Я програвся в карти, а це ознака,
 
що святий Юрко зі мною в конфлікті.
 
Вічно має мухи старий рубака!
 
Але я не клянчу, тим більше ліктів
 
 
 
не кусаю, бо, друже, не ревний я учень
 
там, де вчать науки про вертикальне.
 
Мене більше цікавлять вузли сполучень,
 
переходи духа в матеріальне.
 
 
 
Надивився днями крутого порно
 
і спромігся заснути аж пів на п’яту,
 
після чого збудився; на серці чорно,
 
а довбешку варто віддати кату
 
 
 
чи якомусь модному шарлатану —
 
хай вилущує з неї віршів сигнали,
 
чим тутешній люд заведе в оману.
 
Моє тіло, засмагле і досконале,
 
 
 
особливо по пояс, а може, й нижче,
 
пропадає всує, хоч гідне грека.
 
Самота моя — це як зимне днище.
 
На поштамті глухо, бодай переказ.
 
 
 
Ти також не пишеш. Гадаю, знову
 
маєш бестію — серце тобі украла.
 
Я собі поставив таку умову:
 
до Різдва добути — і дати драла!
 
 
  
14. «Скоро свято — вся столиця російська…»
 
 
 
Скоро свято — вся столиця російська
 
закипіла так, мов повстали гнані
 
і голодні. Я собі нагадую псиська,
 
що натрапив на слід цитрин, бананів,
 
 
 
і, спрямований чітко, як у безмежність,
 
я собі здаюся майже трамваєм.
 
Нам, їй-богу, потрібна вкрай незалежність:
 
торгувати з Кореєю, Парагваєм,
 
 
 
Палестиною, Хиною, Барбадосом,
 
у портах над Понтом (Херсон, Одеса).
 
Каравани трюмів із кальвадосом,
 
коньяку і хересу буйні плеса,
 
 
 
і, крім того, перець, імбир, гвоздика,
 
чорне дерево, біла слонова кістка…
 
А поки що — ця біганина дика
 
по чужій столиці. І погляд псиська.
 
 
 
Та й, сказати правду, пан Єлисеїв
 
став не той, що був, не ті ананаси,
 
а на нас поклав, як кажуть в Расєї.
 
Анаші нема. І юрмище, ласе
 
 
 
до видовищ, хліба (знак метрополій!),
 
невтоленно жебрає крихти, фрукти.
 
І надходить ніч у столиці голій.
 
Це послання можеш віддати в друк ти.
 
 
  
15. «Тут колись був рай: цвіли ресторани…»
 
 
 
Тут колись був рай: цвіли ресторани,
 
а також і кнайпи, звані «трактири».
 
Чоловік, якому це сіль на рани,
 
говорив: «Мені шістдесят чотири,
 
 
 
як співають „Бітлз“, але я потроху
 
поборов спокуси, як Бога Яків.
 
У пивничках цих прожив я епоху,
 
ми кружляли пиво, берляли раків».
 
 
 
Що йому сказати на ці зітхання?
 
Все на світі тлін і марнот марнота,
 
все минає — пиво, життя, кохання
 
і бухання. Мрія для ідіота —
 
 
 
зупинити час. Минають кар’єри,
 
офіцери, п’янки, минають раки,
 
золоті погони, епохи, ери.
 
Як казав Махно, все воно до нічого.
 
 
 
Зостаються діри, мов чорні жарти,
 
сіль на рани, спогади, дно у пляшці.
 
На постах прогулюються сержанти,
 
вони люблять бити кийком по ляжці.
 
 
 
І від того темно стає на серці,
 
в голові розруха, в ногах судома.
 
Чи вернуся я, чи загину в герці?
 
Чи Різдво я зможу зустріти вдома?
 
 
  
16. «На Різдво в Україні діються речі…»
 
 
 
На Різдво в Україні діються речі
 
потаємні й вічні. Скажімо, місяць
 
виявляється зайвим, тому Святвечір
 
переходить не в ніч, над якою вuсять
 
 
 
херувими сонні, а в ніч — як море,
 
по якій навряд чи спроможні трії
 
мандрівні царі, подолавши гори,
 
своєчасно встигнути до Марії.
 
 
 
Це, однак, не значить, що все даремно,
 
всі прогнози, прикмети цілком опуклі.
 
Попри те, що зимно, і те, що темно,
 
неминучим є чудо, скажімо, в Дуклі,
 
 
 
чи де-небудь. Це, як і з’ява комети,
 
як сама зоря, що провадила, пасла
 
пастушків, ягнят, як і всі предмети
 
все збувається: Йосиф, яскиня, ясла,
 
 
 
коляда збувається, сіно, свічка.
 
А проте лише у вертепній скрині,
 
до якої доступ і вхід крізь вічка,
 
бо насправді нема яскині. Нині
 
 
 
я, здається, готовий прийти з дарами,
 
хоч діряво в кишенях, а в небі сіро.
 
Тут мене ловили вітрини, брами.
 
Треба їхати. Може, сконає Ірод.
 
 
  
17. «Із останніх новин: сиджу й ворожу…»
 
 
 
Із останніх новин: сиджу й ворожу
 
на І Цзіні, гортаю окультну пресу,
 
вліз в якесь товариство, здається, в ложу —
 
ніби в лажу, справили чорну месу —
 
 
 
нецікаво. Втім викликали духів.
 
Потім хтось із Німців, здається, Шиллер,
 
тарілки побив (а пляшок не рухав).
 
Я пішов. Уночі мені снився трилер,
 
 
 
хоч останнім часом лиш еротичні
 
сновидіння маю, пускаю соки —
 
це приємно. Панни у снах дотичні
 
до поривів чистих, палких, високих.
 
 
 
По обіді дідько надніс Серьожу —
 
це такий, що миє клозети, хронік.
 
Мав до хліба. Питався, на що ворожу.
 
Протринділи з ним, як бійці у схроні,
 
 
 
аж до смерку. Солодка розмова дружня!
 
При вині стаємо усі братами.
 
Він пішов, забравши своє оружжя —
 
всякі відра, мітли, щітки з дротами,
 
 
 
він пішов у ніч, він пусту склотару
 
теж забрав, мерзотник. Пішов він на хер!
 
А в мені хтось тужно терзав гітару.
 
Семенко сказав би, що парикмахер.