Листи в Україну. Вибране

  
3. «Про дівчат. Вони тут не стільки юні…»
 
 
 
Про дівчат. Вони тут не стільки юні,
 
скільки терті — заграють і Казанову.
 
Розквітають пізніше — десь так в іюні,
 
чи то в червні (пробач, забуваю мову).
 
 
 
Привселюдно поводяться вкрай вульгарно,
 
вкрай бульварно виснуть на кожнім хлопі,
 
одягаються, правда, достатньо гарно:
 
так колись одягалися вже в Європі.
 
 
 
Щодо вроди їхньої. Щодо сенсу
 
спокушань. Зірок хоча й не зустріли ми,
 
їм відомо з десяток способів сексу,
 
які в нас вважаються застарілими.
 
 
 
Пересвідчишся легко — лишень приїдеш,
 
поведу тебе по ямах, борделях,
 
тільки вивчи англійську, французьку, ідиш —
 
співвітчизник їм, як ламаний шеляг.
 
 
 
Українські ж дівчата більш кольорові,
 
більш південні. Навіть нігті і вії
 
в них жагучіші. Всі вони чорноброві,
 
всі порядні й чисті, навіть повії.
 
 
 
Я без них не те щоб надто захирів,
 
я жену їх крізь сни, мов пастир отари.
 
На зап’ястях у них синці від ясирів.
 
Заміж їх беруть солдати й татари.
 
 
  
4. «Українські дівчата музичні. Радо…»
 
 
 
Українські дівчата музичні. Радо
 
віддаються в траві, особливо влітку.
 
Садять ружі, малюються на свічадо,
 
по обіді в неділю читають Квітку-
 
 
 
Основ’яненка, в церкві співають хором.
 
З них сопрано — перші, контральто — другі.
 
Тютюном не бавляться, мають сором,
 
ліпше від мулаток танцюють буґі, —
 
 
 
українські дівчата пластичні, здатні
 
відлетіти в темряву, мов комети
 
або ангели. Українські дівчата м’ятні,
 
їм властива віра в чари косметик
 
 
 
і в науку ночі — не скажу «грішну»,
 
не скажу «чаклунську» й тобі не раджу.
 
Вони здатні знадити навіть Крішну,
 
тлустого небесного магараджу.
 
 
 
Спогади про них — то дурне зілля,
 
із отрут і єлею здобуте. Дивен
 
смак і дух його, палений, мов Поділля, —
 
спів і плач літаючих сотниківен.
 
 
 
Я, однак, забувся, поліз у нетрі.
 
Ти про інше хтів би в листах читати.
 
А для мене — пастки на кожнім метрі,
 
мова розпадається на цитати.
 
 
  
5. «Ця земля, чи, як кажуть англійці, Раша…»
 
 
 
Ця земля, чи, як кажуть англійці, Раша,
 
під моїми ногами вмирає глухо.
 
Винайдені тут петля і параша,
 
диба, плаха і цвях, забитий у вухо, —
 
 
 
ідеальний засіб дізнатись правду
 
з вуст бідаки, котрий нічого не скоїв,
 
і щасливо закрити судову справу.
 
Тут процеси нічим не кращі розбоїв,
 
 
 
навіть гірші. З нічних лісів неосяжних
 
долинають волання зізнань, розкаянь,
 
гавкіт суддів, доноси кривоприсяжних,
 
і немов сокирою хто розкраяв
 
 
 
череп мій, щоб вибити з нього зайве,
 
тобто мозок, усі відповідні центри.
 
Цей, як кажуть англійці, «крейзі дизайнер»
 
не помре ніяк, живе на проценти
 
 
 
і будує дім без дверей, в якому
 
слід звихнутися, перш ніж дійти до суті.
 
Я принаймні дзвонив би звідси додому,
 
та монети всі ювілейні, гнуті.
 
 
 
Попри все лишається все, як завше —
 
мрець ніяк не хоче лягти в цю землю.
 
Спом’яни його, цей лист прочитавши.
 
Але я цей край і таким приємлю.
 
 
  
6. «Я ночую тут у такому домі…»
 
 
 
Я ночую тут у такому домі,
 
де живуть прозаїки і поети.
 
Це не зовсім те, що жити в Содомі:
 
групівщина, збочення і мінети
 
 
 
тут не зовсім ті, суть яких пізнав ти
 
з італійських фільмів, книжок, де кралі
 
так відверто лізуть в ліжка і в авта.
 
Тобто тут це все на рівні моралі.
 
 
 
Ця оселя має ознаки пастки,
 
по якій гуляють сонми лунатів.
 
І коли не дійдеш — можеш упасти
 
де завгодно або в чужій кімнаті,
 
 
 
під чужими лампами, або в ліфті —
 
вгору-вниз мандруєш на кожен виклик,
 
поміж пеклом і раєм, фіфті-фіфті,
 
трохи крові пустивши, до чого звикли.
 
 
 
Вихід є, здається, один — ступити
 
в порожнечу, в ніч, але це те саме,
 
що з вікна ступити, як цвях забити.
 
Вся Москва для тебе гавкає псами,
 
 
 
вся пустеля з попелом всіх імперій —
 
ти летиш, мов камінь у воду тьмяну!
 
Але це, однак, лише на папері.
 
Я на це не зважусь навіть і сп’яну.
 
 
  
7. «Є інакший вихід — іти в науки…»
 
 
 
Є інакший вихід — іти в науки,
 
як вожді в народ, тасувати книги,
 
і якщо бракує під боком суки,
 
тобто дівки, з якою маєш інтриги,
 
 
 
і якщо твердий твій духовний стержень,
 
і якщо спроможний магічний корінь,
 
то можливим є потік спостережень,
 
відображень, вражень і перетворень
 
 
 
голови твоєї з дурної на мудру.
 
Все залежить від якості зосереджень.
 
Цю кабалу знань, як небесну пудру,
 
головне приймати без застережень.
 
 
 
Я, скажімо, дізнався, що таке вірші.
 
Це — не рани слів, що пахнуть волого,
 
і не ритми снів, як гадають інші,
 
і не поле битви з єдинорогом,
 
 
 
а молитви до Когось, Кому не віриш,
 
і тому вони мусять бути нудними,
 
але чесними. Вірші — це як офіри
 
для богів, котрі згордували ними.
 
 
 
Я також дізнався, що вчасно треба
 
розпізнати чорта, його гримасу.
 
За контакти з ним тут ламають ребра,
 
але від контактів немає спасу.