Листи в Україну. Вибране

  
ТРИ ПОВЕРХИ ВЕРТЕПУ
   
1. «Перший поверх — володіння Цапа…»
 
 
 
Перший поверх — володіння Цапа.
 
Це напівкорчма-напівтюрма,
 
де жага двоспальна, мов канапа,
 
ярмаркові ярма і юрма.
 
 
 
Побутове сонне солодійство,
 
де Охрім, Одарка і окрім
 
них — повсюдне дійство є блудійство
 
в храмі, де найвищий символ Хрін.
 
 
 
Тут ми бенкетуєм, бешкетуєм,
 
випиваєм чаші і моря і
 
супроти Смерті мушкетуєм,
 
в ус не дуєм, хрипко колядуєм
 
про якогось Бога і Царя.
 
 
  
2. «Тут же є над ним і другий поверх…»
 
 
 
Тут же є над ним і другий поверх.
 
Цвинтар для Поетів та Музик —
 
царство дерев’яне і лялькове,
 
звалений зужитий реквізит.
 
 
 
В’януть канти і мовчать дишканти,
 
і лежить пустеля нічия,
 
мов навік пішли Комедіанти
 
в рай, де не женуть утришия.
 
 
 
Птах не піє, Віща Книга тліє
 
між безносих масок та гримас.
 
Нас ніхто не любить, не жаліє.
 
Подивись, Маріє, — все маліє,
 
Тільки Бозя рюмсає за нас.
 
 
  
3. «Тільки ж є нарешті й поверх третій…»
 
 
 
Тільки ж є нарешті й поверх третій:
 
це поля, що світяться здаля.
 
Кожен з нас там їздить у кареті
 
і співає легко: гоц-ля-ля.
 
 
 
Там Петро баламкає ключами,
 
сторож парку, вертоградний зух.
 
І летять Архангели з мечами —
 
чисто, мов комети — так, що ух!
 
Там почвари, гемони й ґевали
 
геть запали в гепу — і гаплик!
 
Тільки мучить видиво зухвале:
 
Панночки, яких ми цілували,
 
і Земля, що втнула з нас Музик.
 
 
  
Пошуки вертограду
 
 
 
Ще трохи — і ти збожеволієш
 
від щастя продиратися крізь оці кущі.
 
«Суниця, — повторюєш, — малина,
 
порічка, ожина, ліщина, аґрус!» —
 
 знову, як заклинання — спочатку.
 
 
 
Сполохані птиці, деякий час покружлявши,
 
сідають тобі на плечі.
 
Мурахи повзуть угору
 
стовбурами твоїх ніг.
 
Ще трохи — і ти затремтиш
 
від насолоди вмирати у цих кущах,
 
гладячи теплих лисиць,
 
які перебігають стежку,
 
ще трохи — і ти переступиш…
 
 
 
Межа вертограду невидна.
 
Її, можливо, й немає, хоча
 
старий Петро стоїть, мов опудало,
 
відганяючи від саду
 
всіляку потолоч, охочу поласувати
 
ябками.
 
 
 
Твоє кружіння колись виявиться
 
недаремним.
 
Залишаючи на шпичастих гілках
 
рештки сорочки і шкіри,
 
прослизнеш-таки в найгустіші чертоги
 
кисню і світла!..
 
 
 
Як і колись шепотітимеш,
 
мов заклинання: «Бузина,
 
калина, чорниця, шипшина, бузок!»
 
Впізнаватимеш кожен прожилок
 
на листках і кожну ягоду, і піщинку,
 
бо всьому є своя назва —
 
яко на землі, так і на небі.
 
 
  
вірші з приводів
   
Піснь про пана Базя
 
 
З рекламного відеокліпу матримоніальної фірми «Базилевс»
 
 
 
Всемогутній Базю, боже інформації,
 
всі ми підлягаємо таємній реєстрації:
 
біле непороччя квітів конфірмації,
 
наші струси, пристрасті, стреси і прострації.
 
Всемогутній Пане! Мерехтиш зорею!
 
Віруємо в диво ми матримонійне.
 
Як здобути щастя, а не гонорею,
 
і гніздечко звити тепле й гармонійне.
 
Рефрен:   Молимось на Тебе,
 
              мліємо від Тебе,
 
              сльози осушаєш наші, мов атрaмент!
 
              (фізичні вади,
 
              духовні потреби,
 
              розмір черевиків, бюст і темперамент).
 
              Кожній собаці — рожеву кістку,
 
              комусь на вічність, комусь на годинку,
 
              стрибучому карлику — баскетболістку,
 
              худому брюнетові — тлусту блондинку.
 
 
 
Все про нас відомо й чітко занотовано,
 
списки й картотеки мудро застосовано.
 
І комусь поліпшено, а комусь попсовано,
 
і когось погублено, а когось врятовано.
 
Все для самотніх! Базьо ґварантує
 
райські вольєри з кропу й сельдерею,
 
рани заслинить, хвости перебинтує —
 
Ось Він Понад Нами Мерехить Зорею!
 
 
 
Рефрен:   Молимось на Тебе,
 
               мліємо під себе,
 
               сльози осушаєш наші, мов атрaмент!
 
                (духовні вади, фізичні потреби,
 
                вага без черевиків, обсяг, темперамент).
 
                Кожне подружжя — в рожеву клітку,
 
                цвіте родинності квітка-химера,
 
                доцентові-педику — неповнолітку,
 
                студентові-медику — вдову мільйонера.
 
 
 
Вінець творіння — вихід на рандку.
 
Зітхання в гущавині після смерку —
 
люби квартирантку або лаборантку,
 
або бригадирку, або інженерку!
 
Даруєш кохання небесну манку,
 
і ми потрапляємо в цю приманку:
 
кастратові-тенору — німфоманку,
 
глухому сатирові — меломанку,
 
а неврастеніку типу маніячного —
 
працівницю заводу коньячного.
 
 
 
Пане Базю! Ти гориш,
 
ніби прищ.
 
Пане Базю! Мерехтиш?
 
Мерехти ж!