Листи в Україну. Вибране

  
КРИМІНАЛЬНІ СОНЕТИ
   
Ніжність
 
 
 
По той бік пристрасті народжується ніж.
 
Лахмітник Місьо о четвертій ранку
 
зарізав панну Касю, лесбіянку
 
(як він гадав, а втім, йому видніш).
 
 
 
Він пописав їй черево й горлянку,
 
аж весь шалів, аж весь упав у дріж.
 
Вона ж одно твердила: «Хоч заріж,
 
я присягла навіки свойму Янку».
 
 
 
(Той саме відбував за зґвалтування.)
 
Вона була любов його остання —
 
і так пішла, небога, ні за гріш.
 
 
 
Кохання — то велика дивовижність:
 
там, де лише народжувалась ніжність,
 
за хвильку може виникнути ніж.
 
 
  
Азарт
 
 
 
У карти, так обшмульгані, що аж,
 
засіли пан різник і пан музика.
 
Була спокуса виграшу велика,
 
а за вікном був гомін і пейзаж.
 
 
 
І все зійшло б гаразд, якби не піка.
 
Вона не йшла — музика впав у раж,
 
сказав собі: «Ти в пику його вмаж!
 
Дивись, яка паскедна в нього пика!»
 
 
 
І різнику в чоло зацідив прасом.
 
Той більш не буде торгувати м’ясом,
 
він горілиць лежить і ні мур-мур.
 
 
 
У супроводі ґречних поліцаїв
 
музика йде навік, мов у Почаїв,
 
кудись далеко, певно, у тюрму.
 
 
  
Життєпис
 
 
 
Зиновій Блюм, король шинків і яток,
 
рожевих лярв улюблений кумир,
 
літав по крамарях, немов упир,
 
і, ніби кров, смоктав із них податок.
 
 
 
Його стрічали радісним «вей мір!».
 
Під усмішкою, що солодша паток,
 
він позбавляв їх золота й дівчаток,
 
але, на жаль, порушив міру мір.
 
 
 
З тюрми його звільнили вже совіти —
 
сяк-так почав по-руському триндіти
 
і висунув на службу сам себе.
 
 
 
По лікті у кишках, немов анатом,
 
навчився водку жрать, ругаться матом
 
в енкаведе, а згодом емґебе.
 
 
  
Мафія
 
 
 
На розі Кармелітської та Духа
 
Святого двометровий зимний хлоп
 
лежав, зацвівши оком, як циклоп
 
(античний). Потекла на брук з-під вуха
 
 
 
його червона юха, мов сироп
 
(малиновий), а в центрі капелюха
 
прострелено діру. Літала муха
 
над ним, і плач дівочий із утроб
 
 
 
летів до неба, де злодійський рай,
 
де кожен сутенер або шахрай
 
знайде в кущах навік собі малину.
 
 
 
В присутності лягавих та собак
 
старенька мати думала: «Ось так
 
ти гідно шлях життя завершив, сину».
 
 
  
Постріл
 
 
 
Ти заповзеш, нечутний, ніби вуж,
 
у золоті дзеркала установи,
 
поправиш ружу й посміх Казанови
 
і сам собі накажеш: кроком руш
 
 
 
до кабінету, де — вершина змови.
 
Тебе чекає мрець — очей не мруж,
 
а, вихопивши револьвер із руж,
 
спрямуй на нього дуло тридюймове.
 
 
 
Ти станеш в цю хвилину шестикрилим,
 
а він повільно зсунеться на килим,
 
потягне канделябр і каламар.
 
 
 
Ти скинеш рукавички (щойно з пральні)
 
і, розпізнавши натяки астральні,
 
почуєш, як видзенькує комар.
 
 
  
Спостереження самотнього
 
 
Сліпих було — 16, глухонімих — 7, недорозвинутих — 2, божевільних — 1.
 
А. Шарловський. «Станіславів і Станіславівський повіт: Статистичний довідник», 1887
 
 
 
зате у повіті повно іншого дрантя
 
площі лежать потоптані зранку по святах
 
панни стоять на панелі так ніби франція
 
там де лікарня і школа для француватих
 
крім того ніхто не злічив чи до місяця близько
 
прапор на маґістраті зіпрано блякне
 
добрі жандарми схожі на василісків
 
тому й місцеве населення вкрай перелякане
 
крім того ніхто не знає чи близько до львова
 
навіть поштові карети ні в сих ні в тих
 
плине юрба голодна сумна стоголова
 
скільки ж у ній насправді скупих і тупих
 
щоправда й таких чимало які з-під німбів
 
повчаннями всюди сіють роздерши міх
 
а ще спізнілий годинник усіх забімбав
 
яким є справжнє число сліпих і німих
 
скільки до того ж таких що могли б літати
 
а так сидять не вилазять з-під бідних стріх
 
в затхлім вертепі ласих і череватих
 
скільки ув’язнено білих світлих святих
 
тим часом в мені минає тутешня пам’ять
 
і ніч по якій блукаю не має дна
 
світиться з неї хіба що сорочки рам’я
 
біла крохмальна цупка тісна
 
                                     гамівна
 
 
  
«Юрцьо Дрогобич, на прізвисько теж Котермак…»
 
 
 
Юрцьо Дрогобич, на прізвисько теж Котермак,
 
поночі крався у вежу, з якої все видко, —
 
сходи рипіли, тремтіла над оком зоря.
 
Все, що ти можеш — пізнати невидимий рух
 
війн і чуми, і вогненних коліс
 
на таємному атласі ночі.
 
Все, що ти годен — здійматись у вежу,
 
папі писати цидулу про недорід
 
і розмовляти латиною там,
 
де від тебе чекають самопожертви.
 
 
 
Пахло щурами. З вежі виднівся космос.
 
Юрцьо, ректор Болонського etcetera,
 
бачив у небі всілякі країни світу.
 
Все, що ти бачиш — хіба що хвіст
 
від комети, яка розцвіла
 
над чернечими снами Європи.
 
Все, що ти видиш — хіба що качан,
 
дірка від бублика, слід чумацької валки,
 
що споконвіку мандрує в нікуди
 
з пропахлих вогнем україн.
 
 
 
Спурхнули нетопирі. Юрцьо побачив
 
на небі Дрогобич: залатаний мертвими мур,
 
два костели, дзвіниця і церква Святого Юра.
 
Все, що ти годен — закрити при цьому очі.
 
Згусла в сорочці рана, дірка понура,
 
всмоктує в тебе таємні пророцтва ночі.
 
Все, що ти знаєш — калач, переламаний навпіл,
 
не зліпиш докупи. Дні твої, наче вода.
 
Небо запнулося чорним. Дописуєш Папі:
 
сього року, здається, знову рушить орда…