Маруся Богуславка
ДУМА ШОСТАНе вернувсь Левко з човнамиНа лиман із моря,А вже люде дознавалиНа Вкраїні горя.Вже кругом палають села,Гонять скот, отари…Людський плач і голосіннє -Під самії хмари.Кинувсь піп з дяком у церкву,Слізно Бога просять,А піддячі не співають,Голосно голосять.Зачинивсь Господь на небіЗ усіма святими:Мабуть, люде прогнівилиВчинками лихими.Налетіла з Криму буряНа село щасливе:Гумна палять, хати граблять,Ясирять, що живе.І по-нашому говорять,Хвалячи Аллаха,Що ясир сей їм даруєЛицар-сіромаха. [17]«Не схотів, - мовляють, - з панствомВийти на Цоцору,А метнувся на купецтвоПроти договору.І Аллах, защитник правди,Покарав невірних:Оддав їх нові осадиВ руки правовірних.І Аллах, гонитель зради,Подав з неба голос:Попалив огнем осадиЩе й на нивах колос.І Аллах, помститель кривди,Простер з неба руку,І пійшли гуртом єхидиУ ясирну муку.Через лютих людоморівІ благих карає:На Цонорі, мов на морі,Хляби одверзає.Позирнувши в ті безодні,Сліпнуть ваші очі,Обіймає і хоробрихПополох жіночий.І Зулуш, кому в лицарствіРівного немає,Головою наше царство,Порту [18] прославляє…» [19]ДУМА СЬОМАІІ чує се немов крізь сон старенька,І трусяться у неї руки й ноги.Тремтить, як лист, Маруся молоденька,Поблідли щоки й губи у небоги.«Аллах! Велик єси в твоїй щедроті, -Промовив бородатий татарюга, -Тепер ходитиму я ввесь у злоті:Се падишаху Роксолана друга, [20]Гаремне божество, відрада у турботі».IIСпасибі, кобзарі, вам за співаннєПро дивну красоту, якої звіку,Мовляли, бачити і без коханнєНе снилось-бо й вві сні ще чоловіку!Я серцем віщим чув, що тільки в нашійСпівочій серед сліз гірких пустиніТак народиться, чого ще очіЛюдські не бачили на Україні.І серце привело мене д' оселі очей.IIIПопаде! З радощів тобі признаюсь»Що я - твій брат Івась. Мене вхопилиСічовики в ясир, і я збираюсьДавно побачить сей куточок милий,Сю старосвітську низькорослу хату,Де ти мене, маленького, учила,Як слухать матері, коритись тату,Де мати няньчила мене, пестила,І спатки на руках односила в кімнату». -IV«Івасю! Братику!.. Про що ж лякаєшСловами нас ти хижими й звичаєм?Хіба ж не бачиш лиха і не знаєш,Що й так уже душі в собі не маєш?О! Як же се Господь із рук поганськихТебе ослобонив? А ненька з горя…» -«Поганських, навісна? Ні, з християнських!Бо не орда була то із-над моряНабігла, а свої у башликах татарських». -V«Як? Що?.. Кажи-бо! Я мов зо сну чую»,-«Кажу тобі, попаде; повбиралосьТатарами козацтво. Гната ШуюЯ й знав: бо вже не раз мені траплялосьСидіти в нього на коні і в полеЗ ним із села летіть по-запорозьки,«Гала! Гала!» - кричать, а я, на гореНещасній матері, прибіг і «коськи»Прошусь. Він і продав мене в ясир за море». -VI«Як! Що ти кажеш? Він? Та він же в ченціЗбирався цілий вік!» -«Воно й не шкодить,Як биті талярі бряжчать в кишеньці:Такий-то й монастир скоріш знаходить». -«Так ти оце з неволі вже втікаєш»? -«Ні, там-то й воля: там моя домівка.» -«О, що ти кажеш! Нащо нас лякаєш?Хіба ж бо з турчином, з ордою накладаєш?!» -VII«Не накладаю, ні! Бо я між нимиНемов на світ удруге народивсяІ думками про божество святими,І правдою без хиби просвітився.Аллах один; нема у нього роду.Всесилен він, не требує підмоги;Цурається мерзенного народу,Що оббиває у царів порогиІ вносить прах земний в небеснії чертоги». -
17
- Що татаре по-нашому насміхались із нашого люду, про се писав ще в XVI столітті знакомитий колонізатор Фастова, воювник і політик, біскуп київський Юзеф Верещинський.
18
- Порта - вживана в європейській літературі і дипломатичних документах назва уряду Османської імперії, а часом і самої імперії.
19
- Преславний коронний гетьман Жовковський зветься в турецьких літописях Зулуш. Голову його, стяту на Цоцорі, повішено в Стамбулі під тими ворітьми, що по ним турецьке царство прозвало себе Високою Портою, Блискучою Портою і Щасливими Ворітьми.
20
- Йдеться про дружину турецького султана Османа II (1605-1622) Милікію, яку П. Куліш вважав Марусею Богуславкою. Більш-менш вірогідних історичних даних про Марусю Богуславку нема. Роксоланою називалась Настя Лісовська (1505-1561) - українка з Рогатина (тепер Івано-Франківської області), дружина турецького султана Сулеймана II. У 1520 р. потрапила у татарський полон і була продана у султанський гарем. Відігравала значну роль у політиці Османської імперії. З її ім'ям пов'язано спорудження ряду архітектурних пам'яток у Стамбулі і його околицях. У тексті однієї із попередніх редакцій поеми Куліш зробив такий коментар: «Хто не знає чи забув про Роксолану, попівну-бранку з Червоноруського Рогатина, що зробилась можновладною імператрицею в султана Солимана І, нехай читає про неї в ХХХ-й главі моєї «Истории воссоединения Руси».