Маруся Богуславка

  
ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
 
ДУМА ПЕРВА
І
 
 
Шумить-гуде наш град пер­воп­рес­тольний,
 
Свята руїна Русі і Моск­ви,
 
Принада Польщі, ста­рець бо­го­мольний
 
Заможної Во­лині і Лит­ви,
 
Гіркий п'яни­ця, гай­да­ма­ка вольний,
 
Чудовищна ма­ра без го­ло­ви,
 
Завзяття ди­ко­го не­чис­та си­ла,
 
Що пиш­ний край руїною зро­би­ла.
 
 
ІІ
 
 
Шумить-гуде, мов Дніпрові по­ро­ги…  [109]
 
Вигукують чу­баті ко­за­ки,
 
Буяючи, мов ту­ри кру­то­рогі,
 
Варязькі кня­же­нецькії би­ки.
 
Танцюють по май­да­нах бо­со­ногі,
 
Закладують ос­танні ка­жан­ки.
 
І пох­ва­ля­ються по­жа­ку­ва­ти
 
Крамні ко­мо­ри, і шин­ки, й па­ла­ти.
 
 
ІІІ
 
 
«Ні, не жа­куй­мо ні міщан за­мож­них,
 
Ні підступ­них вірмен і жи­до­ви,
 
Ні гос­по­дарст­ва по па­нах вельмож­них,
 
Що на­би­ра­ються ума в лях­ви.
 
Зоставмо се про гай­да­мак без­бож­них,
 
Що пло­дяться між тем­ної муж­ви:
 
Нас кли­че Ко­на­ше­вич во­юва­ти
 
Татар і турків ра­зом пліндру­ва­ти».
 
 
IV
 
 
Так оса­ву­ли по шин­ках гу­ка­ють,
 
Що Са­гай­даш­ний скрізь по­роз­си­лав,
 
П'яниць дур­не зав­зяттє зу­пи­ня­ють,
 
Мов греб­ля на­весні ши­ро­кий став…
 
«Шкода! - п'яниці згор­да про­мов­ля­ють. -
 
Він тор­бу зо­ло­та чен­цям од­дав:
 
Нехай же кап­турі з ним ко­за­ку­ють,
 
А ко­за­ки без гро­шей не во­ю­ють.
 
 
V
 
 
Тепер Бо­ро­дов­ка  [110] вже гетьма­нує:
 
Бо вивіз в Бор­щагівку  [111] сто бо­чок
 
Горілки доб­рої і всіх час­тує,
 
Хто про сей бен­кет має ко­ря­чок.
 
І зброю, ка­жуть, про та­ких го­тує,
 
Що про­пи­лись в шин­ках до со­ро­чок.
 
Його гро­ши­ма наділив Брольницький,
 
Посел і стар­ший ран­ця ко­ролівський.
 
 
VI
 
 
Сей не па­тя­кає про гай­да­мацт­во
 
Та про без­бож­них, п'яних му­жиків,
 
А за­тя­га го­ло­ту у ко­зацт­во,
 
Щоб доб­ре пе­реб­ра­ти всіх панків:
 
Бо по­за­во­ди­ли, мов та лях­ва, па­харст­во,
 
Понастявляли всю­ди вітряків,
 
Нас, ко­заків, руїнни­ка­ми ла­ють
 
В свої о с а д и й в о л і не прий­ма­ють».
 
 
VII
 
 
Тогді рек­ли їм оса­ву­ли: «Не­обачні!
 
Забули, хто во­див вас під Си­ноп,
 
І чим зда­вавсь вам ли­цар Са­гай­даш­ний,
 
Як шар­па­ли ви Ка­фу й Тра­пе­зонт.
 
До нього й знач­ний ку­пивсь і нез­нач­ний:
 
Великий, пиш­ний, слав­ний хо­ро­воді
 
З ним і в Москві ви здо­бичі наб­ра­ли:
 
На осяй­ну йо­го звізду впо­ва­ли». -
 
 
VIII
 
 
«Оце ж на ту звізду впо­ває й шлях­та, -
 
Відказували гуч­но ко­за­ки, -
 
Зробила з нього не суд­дю, а ка­та,
 
Щоб ї й ми зос­тав­ля­ли ка­ду­ки.
 
У ко­за­ка стоїть невк­ри­та ха­та,
 
А в панст­ва по шля­хах нові шин­ки,
 
І бідо­ла­ха тре в них го­лу спи­ну,
 
Не дба­ючи про жінку й про ди­ти­ну.
 
 
IX
 
 
Були зібра­лись наші на Вільшанці
 
Подякувати гар­но всім ля­хам,
 
Що й са­ла в ко­за­ка чорт­ма в ков­ганці,
 
А панський скот га­ня­ють по шля­хам
 
У Венг­ри, в Шльонське  [112] жи­до­ва-по­ганці
 
І жив­ляться з па­на­ми по­по­лам
 
Од німців грішми, ви­на­ми сит­ни­ми,
 
Коріннєм і то­ва­ра­ми крам­ни­ми.
 
 
Х
 
 
Хотілось, не вда­лось. По-лядськи грав­ся
 
З ко­зацт­вом ваш вельмож­ний пан гетьман:
 
Він по­ти прав од панст­ва до­пев­няв­ся,
 
Поки на­бив ду­ка­та­ми га­ман.
 
Тоді з лях­вою під Моск­ву заг­нав­ся,  [113]
 
Мов з яни­ча­ра­ми та­тарський хан,
 
І чим на лу­пах доб­ре по­жи­вив­ся,
 
Тим од гріхів у Лаврі відку­пив­ся.
 
 
XI
 
 
Тепер свя­тий: не­хай же йде до не­ба.
 
Ми бу­де­мо й без нього во­ювать.
 
Нам грішно­го, як ми, гетьма­на тре­ба,
 
Щоб з ним і в пеклі ра­зом біду­вать»… -
 
«І вам Бо­ро­дов­ка, той не­до­те­па,
 
Що вміє тільки жи­да обідрать,
 
Тепер любіший став, ніж Са­гай­даш­ний?
 
О ро­де тем­ний! Ро­де не­обач­ний!»
 
 
XII
 
 
Так оса­ву­ли ко­за­кам ка­за­ли
 
І сло­вом до­ко­ря­ли їм гірким:
 
«Давно б уже ля­хи вас осідла­ли,
 
Коли б не Ко­на­ша пре­муд­рий син.
 
Не раз йо­го й до ко­ро­ля ви сла­ли,
 
Щоб ла­го­див те ро­зу­мом своїм,
 
Чого на­коїте бу­ло міща­нам,
 
Осадчим, діди­чам і вся­ким ста­нам.