Маруся Богуславка
XIIСпоглянь: у нас батьки із матірками,Прибувши з Лехистану, з України,Розпитують собі між козаками,Де їм шукать у полоні дитини.І ні один із нас ні бранця не потаїть,Ні бранки: бо в Корані золотимиСловами нам прописано, щоб навітьДо ворогів були ми милостиві,Не вимагаючи великої поживи.XIIIСпоглянь на сих туркень, що по базарах,В покривала закутані стидливоПри спагах, муфтіях і яничарахРозпитують землячку нещасливу,Яке життє і горе на Вкраїні?Чи довго ще вона держатись буде?І чом не кинуть при лихій годиніГірких тих займищ бідолашні людеТа не оселяться в якій чужій країні?XIVСпоглянь: он козакам-вовкам туркеняЧервінці роздає в ім'я пророка…Не оскудіє милостива жменяПрибутками з Заходу і з Востока.На голову - хто нам шукає згуби -Ми сиплем жар своїм запомаганнєм;А ви про милость трубите у труби,Самі ж обманами та вимаганнємЩодня багатитесь, ненаситні стяжаннєм.ДУМА ДРУГАІІ се ти чуєш, бідолашна матиМарусі Богуславки, по базарах, -По тих, де мусять матірки шукатиСвоїх дітей, мов ярок по отарах.Тебе веде по городу Заїра,Голубка тиха, що у золотомуСидить в гнізді в страшного Кантемира,Мов у ковчезі Ноєвім святому, [56]І не завидує на всій землі нікому.ІІСтрашним ім'ям його дітей лякаютьВ багатій Польщі і на Русі вбогій.Кривавого Меча на Віслі знають;Ревуть про нього Дніпрові пороги…І лев сей лютий, сей дракон крилатийНайкращим ділом в пишнім ЦареградіВважав собі джавурку проводжатиВ будинок, що втонув у вертограді,В так названі тепер Царицині Палати.ІІІУв оксамит стареньку нарядили,У золотом гаптовані патинки,І до вподоби у всьому годили,Як госпожі вельможній і великій.Корилась мовчки мати нещаслива:Байдуже їй про позолоту суту,Ждала одного: щоб, покіль жива,Побачити дочку хоч на минуту,А що їй казано, приймала, як отруту.IVПопереду каваси виступали,Цяцьковані, страшні, як уголь чорні…Зуздрівши їх, дорогу всі давали,Вірмене, греки і жиди проворні.А ззаду йшли під бунчуком червонимТатаре гурмом, степові орлята,Що загніздились понад морем Чорним, -Орда легка, на гроші небагата,Багата волею, незнаниєм потентата.V«Чи бачиш, нене, мури сі криваві,Що перед нами неба досягають?Вони за предків наробили слави;Про них багацько кобзарі співають».,Стара здригнулась: бо крівця червонаСтікала з муру, де гаки стирчали.На них голодна крякала ворона,А долі пси у шматтє трупа рвалиІ, страшно гризучись, гарчали і вищали.VI«Се шибениця в нас, Мосток Мертвецький…На ній, за гак залізний зачепившись,Висів ваш Байда, Митрик Вишневецький, [57]На зрадницькім учинкові вловившись.Служив султанові, та мов скаженнийУтік від нього і здобувся ласкиУ ворога його, в Москві мерзенній,Мов качка на ставку гнилому ряски,Да й став нас воювать сей пинда навіжений.VIIІ на Мосток Мертвецький пхнулиЙого з високих піднебесних мурів,Щоб мук його страшенних не забулиЗрадливі ваші козаки-джавури,Бо не схотів признати за пророкаПосланника Аллаха, Магомета,І не спасла його рука високаІсуса вашого із Назарета,І полетіла в ад його душа жорстока». -VIII«Ні, певно, в рай!» - промовила старенька,Не боячись турецької потуги. -«Коли б мене не зупиняла ненька, -Рече той глухо, - я б не чув наруги.О божевільна Русь! Який би з тебеВеликий світ постав серед народів…Коли б у темній темряві у тебеСліпорожденний піп не верховодивІ розуму твойму єхидно не зашкодив!..
56
- У Ветхому Заповіті Ной - нащадок Адама в дев'ятому поколінні, правнук Єноха, син Ламеха. Персонаж повіствування про всесвітній потоп, влаштований Богом як помста людям за їх гріхи. Своїм праведним життям Ной заслужив прощення, і Бог наказав йому збудувати ковчег, узяти туди свою дружину і синів з невістками, а також «птаства за родом його, із худоби за родом її, із усіх плазунів землі за родом їх, - по двоє з усього увійдуть до тебе, щоб їх зберегти живими». Його сини Сим, Хам і Яфет стали родоначальниками людських рас.
57
- Згідно із українською народною піснею «В Цареграді на риночку» («Пісня про Байду»), Байда був підвішений на залізні гаки у Стамбулі. Куліш ототожнює Байду із князем Дмитром Вишневецьким (див. драму П. Куліша «Байда, князь Вишневецький»).