Цар соловей

XII
 
 
І не міг царевич знести
 
Тяжкої недолі,
 
І задумав її взяти
 
Замуж поневолі.
 
 
 
І впівночі, як царівна
 
Мала спочивати,
 
Став мисливий на всі степи
 
Сіті розкидати.
 
 
 
І розкинув на всі степи,
 
Поля і могилу,
 
Ставить силу серед поля,
 
Сам іде по милу,
 
 
 
Тілько вийшов на могилу -
 
Мила пробудилась
 
І сердитими очима
 
Вколо обдивилась.
 
 
 
Всюди сітка на стенові,
 
Край могили люди.
 
«Скажи, брате,- запитала;-
 
Що то з того буде?»
 
 
 
«А що ж буде, моя панно?
 
Прийшов за сестрою,
 
Щоб по волі чи неволі,
 
А була жоною».
 
 
 
«Не буде сестра жоною»,-
 
Відповіла мила;
 
І на ступінь відступилась
 
Істріпнула крила.
 
 
 
І, як порох, пішо й конно
 
Козаки спадають
 
І зганяють вражу силу,
 
Сіті обривають.
 
 
 
І урвала їден волос,
 
Ставить отамана,
 
І отаман в чисте поле
 
Запрошае пана.
 
 
 
І на степу межи житом,
 
Києм і могилой
 
Ізійшовся пан мисливий
 
З отаманськой силой.
 
 
 
І зійшлися, б'ються, тнуться
 
І кінця не мають,
 
Їдні сили полягають,
 
Другі виступають.
 
 
 
І в мисливця нова сила
 
З вуха виступає,
 
В злотокрилої царівни
 
Із крил вилітає.
 
 
 
І зійшлися, б'ються, тнуться,
 
Тілько й миру мають,
 
Як землею сировою
 
Трупи закривають.
 
 
 
І так бились літо й зиму;
 
Аж перед святою
 
Дождалася злотокрила
 
На часок покою.
 
 
 
І в столицю полинула
 
І там сповідалась
 
І днів кілька із столиці
 
В степи не верталась.
 
 
  
ЧАСТЬ ЧЕТВЕРТА
 
І
 
 
Безворотно дев'ять років
 
В вічность улетіло,
 
Як на степу опочило
 
Соловея тіло.
 
 
 
Улетіло дев'ять років,
 
Ще їден кінчався,
 
А причепа з того часу
 
Ще й не сповідався.
 
 
 
І от саме на Великдень
 
Слуги підступають,
 
Будять сонного причепу
 
Да і промовляють:
 
 
 
«На добридень, ясний царю,
 
Святом веселися,
 
Їдь у старую столицю
 
Та запричастися».
 
 
 
Встав причепа, довго думав,
 
Думав, що робити,
 
Наостанок сказав слугам
 
Коні заложити.
 
 
 
Заложили слуги коні,
 
Він умився, вбрався,
 
Взяв барилко й фаріаком
 
На степи погнався.
 
 
 
Приїжджає у столицю
 
І у церкву входить,
 
А у церкві «херувими»
 
Старий дяк виводить.
 
 
 
І врата святі одкриті,
 
Свята чаша сяє,
 
І отець крижує руки,
 
Духа призиває.
 
 
 
І кадильниця святая
 
В олтарі кадиться,
 
І, як в небі білі хмарки,
 
Фіміам клубиться.
 
 
 
І в тих хмарках, ніби в небі
 
Душі умерлії,
 
Бликають перед вратами
 
Свічі восковії.
 
 
 
А у церкві на колінах
 
Стоїть злотокрила
 
І, як ангел перед богом,
 
Голову схилила.
 
 
 
І причепа мимоволі
 
Серцем сокрушився,
 
Уклякнув і нахилився,
 
Господу молився.
 
 
 
Щиро господу молився,
 
Щиро сповідався,
 
А потому враз з царівной
 
І запричащався.
 
 
 
І по всьому піп виходить,
 
Проскури підносить
 
І царевича й царівну
 
На свячене просить.
 
 
II
 
 
Піп, причепа і царівна
 
За столом сиділи,
 
Як звичайне на Великдень,
 
Спершу яйця їли,
 
 
 
Потім паску, і ковбаси,
 
І усе свячене,
 
Наостаток надпочали
 
Порося печене.
 
 
 
І отець святий говорить:
 
«Варто би полити,
 
Но, бог свідок, нігде було
 
Крапельки купити».
 
 
 
«Та то правда, ясний отче,-
 
Враз причепа каже,-
 
Той і легко не поїде,
 
Хто коліс не маже.
 
 
 
Десь там я привіз з собою
 
Барилечко ціле,
 
Та не знаю, святий отче,
 
Чи ви п'єте біле».
 
 
 
«Слава богу,- отець каже,-
 
Що то розбирати!
 
Дання всяке за хороше
 
Бог велів приймати».
 
 
 
І принесли то барилко,
 
Пляшку наточили
 
І поставили на тацю,
 
Три чарки налили.
 
 
 
І панотець, як годиться,
 
Змовив славослов'я,
 
І всі троє разом кажуть:
 
«Дай боже здоров'я!»
 
 
 
І причепа випив повну,
 
Другу наливає;
 
Батюшка ще тілько першу
 
3 смаком допиває.
 
 
 
А царівна злотокрила
 
Тілько що надпила;
 
І надпила половину -
 
На стіл положила,
 
 
 
П'ятую причепа випив,
 
Випив - не упився;
 
Батюшка якось по третій
 
Спати положився.
 
 
 
А царівна злотокрила
 
Першую кінчала,
 
І уже хмільная думка
 
Грати начинала.
 
 
 
Куди гляне - все так мило,
 
Що й сусід поганий
 
Видиться її хороший,
 
Гарний і рум'яний.
 
 
 
І не розум нею радить,
 
Хміль розпоряджає,
 
А причепа тілько ходить
 
Та на вус мотає.