Цар соловей

VI
 
 
Ще травою не покрились
 
Чорнії могили,
 
Іще крові на степові
 
Дощі не відмили,
 
 
 
Ще царівна й після сего
 
Балу не проспалась,
 
А для неї уже друга
 
Учта готувалась.
 
 
 
Біда нігди к чоловіку
 
Їдна не приходить,
 
А все кілька на підмогу
 
З собою приводить.
 
 
 
Лиш заким-то на степові
 
Учта тая буде,
 
За царевича мисливця
 
Спогадайте, люди.
 
 
 
На опівніч від заходу
 
Єсть ліси дрімучі,
 
Їх границя - гори й море,
 
Болота і кручі.
 
 
 
І ті гори на полудні,
 
Болота - з восходу,
 
Бурштин-море - з опівночі.,
 
Кручі - від заходу,
 
 
 
Не садила ліси тії
 
Рука чоловіка:
 
Тії пущі, знать, стояли
 
Від початку віка.
 
 
 
І в тих пущах ісплелися
 
Берест і кленина,
 
Граб, і ограб, і крушина,
 
Вільха, і ліщина.
 
 
 
Ісплелися і обнялись
 
Браття молодії,
 
А під ними догнивають
 
їх батьки старії.
 
 
 
Догнивають, ніби трупи,
 
Кора порохніє,
 
І, як кості, недогниле
 
Дерево жовтіє.
 
 
 
І, як тіло умерлого,
 
Кора відпадає,
 
І по нії гробак лазить,
 
Покорму шукає.
 
 
 
І їдні вже ізогнили,
 
Другі догнивають,
 
А.їднолітки живії
 
Віка доживають.
 
 
 
І то ще дуби, старії липи
 
На ногах держаться;
 
Но і тії незабаром
 
Трунами зваляться.
 
 
 
І в тих пущах від потопу
 
Люди не ходили,
 
Там літали тілько птахи
 
Та звірі бродили.
 
 
VII
 
 
Серед пущі тече річка,
 
А при ній поляна,
 
І поляна - то столиця
 
Мисливого пана.
 
 
 
І нема на ній палацу,
 
І не видно стайні,
 
Тілько трава зеленіє
 
Буйна по поляні.
 
 
 
І по траві по зеленій
 
Кінь вороний бродить,
 
Прищурює віщі вуха,
 
Головою водить.
 
 
 
А під липою старою
 
Пан відпочиває,
 
Заким встане й полювання
 
Коню загадає.
 
 
 
І як тілько загадає,
 
Віщий кінь приходить,
 
Ліве вухо нахиляє,
 
Як трубу розводить.
 
 
 
І царевич улізає,
 
Правим вилізає
 
І, облитий сріблом-злотом,
 
На коня сідає.
 
 
 
Після него скачуть люди,
 
їдні з рогачами,
 
Другі з ружжами, сітками,
 
Треті із хортами.
 
 
 
То на конях, то без коней,
 
Всякі виступають,
 
Виступають, кругом него
 
Поле укривають.
 
 
 
Укривають ціле поле
 
І ждуть приказання,
 
Як прикаже пан мисливий
 
Мати полювання.
 
 
 
Скаже птахів полювати -
 
Летять поверх пущі;
 
А звірину полювати -
 
Летять через гущі.
 
 
 
І вже най стома ногами
 
Звір який втікає,
 
Або най стома крилами
 
Пташка улітає,
 
 
 
Най зайде в трістя-болота,
 
В прірви, на дно моря,-
 
Попадеться лиш на око -
 
Не втече небора.
 
 
 
А кінчилось полювання -
 
Ізнов на поляну!
 
Кінь стає і вухо праве
 
Підставляє пану.
 
 
 
І заграють кругом труби,
 
І пан улізає.
 
Улізає, розбереться,
 
Лівим вилізає.
 
 
 
Потім челядь улітає
 
І там зостається,
 
Потім пан лягає спати,
 
А віщун пасеться.
 
 
VIII
 
 
Так і жив собі царевич
 
На своїй поляні,
 
Тілько й думи в него було,
 
Що о полюванні.
 
 
 
І в тих думах кілька років
 
В вічність полинуло,
 
І літа ті найщасливші
 
Для мисливця були.
 
 
 
Після того із шостого
 
Чи з седьмого року
 
Залягла йому гадюка
 
Край лівого боку,
 
 
 
І згризала йому серце
 
Зрання до смеркання,
 
І натхнула тяжкі війни
 
Замість полювання.
 
 
 
Отакі-то речі були!
 
Певними часами
 
Полював собі мисливий
 
Межи болотами.
 
 
 
І вбив сарну, кілька зайців,
 
Вовка і лисицю,
 
Наостаток несподівно
 
Напав на куницю.
 
 
 
Летять слуги і мисливий,
 
Хортів поспускали,
 
А куниця на болото,
 
Поминай як звали!
 
 
 
Біжить вона болотами,
 
Полем, чагарями,
 
Біжить ззаду і мисливий
 
З слугами, хортами.
 
 
 
Убігає кунка в степи,
 
Ба й ті не вертають
 
І в густий бур'ян високий
 
З псами убігають.
 
 
 
І ганяли, не догнали,
 
І в степу зблудили,
 
І насилу приблудились
 
На ніч до могили.
 
 
 
І кругом могили стали,
 
Стали розважати,
 
Чи додому повертатись,
 
Чи тут ночувати.
 
 
 
Розсудили ночувати
 
Слугам серед поля,
 
Царевичу - на могилі,
 
Коли буде воля.
 
 
 
І подякував царевич
 
За їх раду милу,
 
І пришпорив вороного,
 
Їде на могилу.