Пригоди барона Мюнхаузена

ПІВКОНЯ 
В боях я, звісно, відзначався одчайдушною хоробрістю і попереду всіх налітав на ворога.
Якось після гарячої битви з турками захопили ми ворожу фортецю. Я перший удерся в неї і, прогнавши з фортеці всіх турків, під'їхав до колодязя – напоїти розпаленого коня. Кінь пив і ніяк не міг напитися. Минуло кілька годин, а він не відривається від колодязя. Що за знак? Я був здивований. Але раптом позад мене почувся дивний плюскіт. 
Я оглянувся і від подиву трохи не впав з сідла.
Виявилось, що вся задня половина мого коня була геть відрізана і вода, яку він пив, вільно виливалася позаду, не затримуючись у нього в животі. Від цього за моєю спиною стояло широке озеро. Я був приголомшений. Що за дивина?
Аж ось під'їхав до мене один із солдатів, і загадка враз розкрилася.
Коли я помчав за ворогами і вдерся у браму ворожої фортеці, турки саме в ту мить зачинили браму і відтяли задню половину мого коня. Ніби розрубали його навпіл! Ця задня половина якийсь час гарцювала під зачиненою брамою, брикаючись і розганяючи
турків ударами копит, а потім побігла на сусідній луг.
– Вона там пасеться й зараз! – повідомив мені солдат.
– Пасеться? Не може бути!
– Подивіться самі.
Я помчав на передній половині коня до лугу. Там я справді побачив задню половину коня. Вона мирно паслася на зеленому моріжку.
Я мерщій послав по військового лікаря, і він, не довго думаючи, зшив обидві половини мого коня тонкими лавровими прутиками, бо ниток у нього напохваті не було.
Обидві половини чудово зрослися, а лаврові прутики пустили коріння в тіло мого коня, і через місяць у мене над сідлом заплелася альтанка з лаврового гілля.
Сидячи в цій затишній альтанці, я вчинив не один дивовижний подвиг.