Пригоди барона Мюнхаузена

ВЕРХИ НА ЯДРІ 
А втім, у війну мені довелося їздити верхи не лише на конях, але й на гарматних ядрах.
Було це так.
Ми облягали якесь турецьке місто, і треба було нашому командирові довідатись, чи багато у тому місті гармат.
Але в усій нашій армії не знайшлося сміливця, який погодився б крадькома пройти у ворожий табір.
Найсміливішим, звісно, виявився я.
Я став біля велетенської гармати, що обстрілювала турецьке місто, і, коли з гармати вилетіло ядро, я скочив на нього верхи і хвацько помчав уперед. Усі в один голос вигукнули:
– Слава, слава, слава, бароне Мюнхаузен!
 
Спершу я летів залюбки, але коли вдалині замріло вороже місто, мене обсіли тривожні думки!
“Гм! – сказав я собі.– Улетіти-то ти, напевне, влетиш, але чи пощастить тобі звідти вибратися? Вороги не будуть панькатися з тобою, вони схоплять тебе, як шпигуна, і повісять на найближчій шибениці. Ні, любий Мюнхаузене, треба тобі повертатися, поки не пізно!
У цю мить повз мене пролетіло зустрічне ядро, що його пустили турки в наш табір.
Не довго думавши, я пересів на нього і, мов ніде нічого, полетів назад. Звісно, під час польоту я ретельно перелічив усі турецькі гармати і привіз своєму командирові щонайдокладніші відомості про ворожу артилерію.