Витязь у тигровій шкурі

ЛИСТ АВТАНДІЛА, ПИСАНИЙ ДО ФРІДОНА
Написав: «Фрідоне славний! Владарів владар незмірний!
Міццю й серцем леворівний! Виблиск сонця неозірний!
Цар могутній, що плюндрує супротивців стан невірний!
Цей привіт тобі гавкоче побратим твій, брат покірний.
За всі злидні пережиті я одержав нагороду:
Все задумане кінчилось на добро мені й догоду,-
Я прознав про сонцерівну; розповівши цю пригоду,
Втішу лева, що у пеклі палить власну душу й вроду.
Сонце трапило до каджів, до каджетського полону,-
Дощ кристальний ллють нарциси по трояндовому лону.
Йти туди - це гра, хоч треба подолати перепону:
Каджі десь пішли, та військо стане там на оборону.
Серцем радим я втішаюсь, сльози висохли поволі:
Там, де ти і брат твій вкупі,- всі завади марні й кволі,
Бо, аби ви захотіли, все піддасться вашій волі;
Проти вас не те що люди, навіть скелі никнуть долі.
Ну, пробач,- тебе не можу бачить я, бо йду в дорогу,
Щоб, не гаючись, звільнити зірку, бранку ту небогу.
Вдвох повернемось ми хутко, тож радій, облиш тривогу!
Що іще додати? Брату братню ти подав помогу.
Тут рабів твоїх не зміг я вшанувать за їх діла,-
Потішайся ти, бо служба добра нам од них була.
Тим, хто довго жив з тобою, всяка слава замала:
«Образ зроджує свій образ» - давня мудрість так рекла».
Він, фіалкововолосий, лист згорнувши у сувій,
Передав рабам Фрідона цей привіт і заклик свій,
Наказав їм розказати, ще яких зазнав подій;
За дверима із коралів грав перлин прозорих рій.
Автанділ шукав баркаса до потрібних місць пливти,
Корабля знайшов, і сонце в путь пустилось до мети,- 
Жаль було Фатьму лишати на страждання самоти;
З ним прощавшись, ключ кривавий став з очей у всіх текти.
І Фатьма, й Усен, і слуги сльози зливою точили,
Всі казали: «Сонце! Сяйвом ти палило нас щосили,-
Нащо тьмою знов поймаєш, ідучи за небосхили?
Руки ж це твої розрили передчасні нам могили!»