Мисливці на снігу. Вірші і поеми

  
* * *
 
 
 
Осінній вечір крив ліси соснові
 
І келію в облозі цвіркунів;
 
Сотався понад нами вічний спів,
 
І дім буття ставався у розмові.
 
 
 
А замість тих, споріднених по крові,
 
Я друга мав старого в однині —
 
І зірка відбивалась у вікні,
 
І вірші на столі лежали нові.
 
 
 
Весною чай жасминовий наш пах,
 
До цвіркунів приєднувався Бах,
 
До сполохів — тендітні сарабанди.
 
 
 
І ти сказав тоді: «Візьми цей тон,
 
Створи легкий і чистий, мов троянди,
 
Ажурний, ніби сніг, сонетний сон».
 
 
  
* * *
 
 
 
Ти жайворонок Сніг,
 
Пташа нічного чату,
 
Що тане і тремтить,
 
Сідаючи до рук;
 
Ти не питай мене,
 
Навіщо був початок,
 
Бо все-таки я не
 
Усевідущий Google.
 
 
 
Одна із міріад
 
Історій Інтернету,
 
Легесенький роман,
 
Збережений у кеш
 
Сумного серця, де
 
Всі хакери й поети
 
Тримають і пусте,
 
І найдорожче теж.
 
 
 
Хай жайворонка пух
 
Жаркий і невагомий
 
Закутає тебе
 
У ніжні кубла сну;
 
Нехай фонема «у»,
 
Бездумна і бездомна,
 
Торкається до губ,
 
Яких я не торкнув.
 
 
  
Вербна неділя
 
 
 
Вітер сади гойдає, милує, непокоїть.
 
Світлом холодним світить вервиця під рукою.
 
 
 
Краплі доопадають, галки позамовкали,
 
Люди пішли додому, двері позамикали.
 
 
 
Наче й не жаль нічого в сутінках після зливи —
 
Сливи цвітуть і можна мокнути разом з ними.
 
 
 
Серед імли і піни є незворушні стіни —
 
Келія, трохи чаю в заварничку із Хіни.
 
 
  
Катарсис (поема)
 
І
 
 
Червоне серце місячної панни
 
цей хлопець третій день сидить без чаю
 
а потім чай привозять лиш натомість
 
собачий біль катує зуби не вщухає
 
 
 
зелене серце сонячної панни
 
ці діти безпритульні і голодні
 
намети розбивають на майданах —
 
бо нова революція іде не біля церкви
 
бо в церкві моляться за успіх революції
 
 
 
і зоряної панни серце чорне
 
сором’язливі руки та полюції
 
дівчата в котрих почалися демонстрації
 
їм наказали припинити мають рацію
 
 
 
а ти в цей час урочий плив
 
сховавшися у трюмі пив
 
а потім пісяв і курив
 
на митниці у Дуврі
 
 
 
відринутий від себе сам —
 
ні псам ні небесам —
 
я думав що ж нормальний сон
 
Ла-Манш туманний Альбіон
 
а он
 
 
 
три панни у кутку
 
три серця на однім шнурку
 
культурний кнур колишній поліцай
 
сховав за спиною нагай
 
гадюка
 
 
 
це місце темне як смола
 
рука тремтить вона пила
 
бо T. С. Еліот помер
 
він може у раю тепер
 
зате його ровесник Хвунт [6]
 
усе ще поміж нами тут
 
і ти часу не гай поете —
 
попереду свята Ельжбета [7]
 
пиши сховавшися на сіні
 
«Jefferson airplane and/or Mussolini» [8]
 
 
 
тим часом Лондон ледь не плаче:
 
«чи не дали ми братця маху?» —
 
зрезиґнувала місіс Татчер
 
бо їй сказали: «Йди ти нах…»
 
 
 
О місіс Татчер місіс Татчер!
 
твоя сукенка голуба
 
її я більше не побачу
 
а так хотілось… не судьба!
 
 
 
а тепер кинь їм кістку
 
кинь їм цю чистоту
 
ти ж бо знаєш: вони не можуть
 
залишатися брудними дуже довго
 
ностальгія за індульгенціями
 
неминуща
 
«індульгенції повинні бути
 
пекла бути не повинно» —
 
скандують багатотисячні натовпи
 
серед ночі
 
 
 
і от — чистота:
 
диснеївського кролика
 
донька вбирає в твої окуляри
 
в мамині коралі
 
веде його за лапку до ріки
 
барвисті камінці кидати в чисту воду
 
 
 
:»цей камінець — сорока
 
полетіла сорока!»
 
:»цей камінець — баранчик
 
полетів баранчик!»
 
:»цей камінець — місяць
 
полетів місяць!»
 
:»а цей камінець — зоря
 
полетіла зоря!»
 
 
 
крихітний апокаліпсис на березі Бистриці
 
маленька панночка із кроликом:
 
«покажи нам мадам Сезанн»
 
 
 
в домі повішеного
 
з розмови про хор Верьовки
 
переходять на бесіду про імажизм
 
цікаві порівняння Ісідори Дункан
 
з Гільдою Дулітл а потім
 
відеофільм де так само дві жінки
 
кохаються з білим песиком
 
«ОМ!» — проказує стрижений Іван
 
і першим не дивиться на екран
 
де дві жінки все одно кохаються
 
з білим коником
 
«ОМ!» — повторює стрижена Ленокс
 
якій поки що не загрожує клімакс
 
і відвернувшися від екрана
 
уважно дивиться на Івана
 
ом-данa-ом-дaна-ом
 
 
 
кінець уже забаві
 
гоббітів і хронопів
 
погашено у каві
 
недопалки коноплі
 
спіймали відхідняк
 
і каца [9] упіймали
 
хотіли приручити їх
 
тому не відпускали
 
але то є звірюки
 
дурні й несамовиті
 
кусаються за руки
 
літають у повітрі
 
візьми одеколон
 
і розведи водою
 
вони втечуть як сон
 
квапливою ходою