Київські контури. Вибрані вірші

  
2. Бездіяльний вечір (В старому Києві)
 
 
 
Сніг, що падає на волосся, на руки,
 
кружляє навколо ліхтарів,
 
намітає кучугури
 
біля під’їздів
 
і навколо трамвайних колій…
 
 
 
Сніг,
 
що як іскри багаття вночі
 
біля озера з жовтими квітами.
 
 
 
І треба мовчати
 
про нашу неймовірну молодість,
 
бо сьогодні —
 
день снігу.
 
День віршів —
 
потім.
 
 
  
3. Чекання (В старому Києві)
 
 
 
Кав’ярня в підвальчику.
 
Якщо захотіти,
 
то можна побачити з її вікон
 
весь світ.
 
 
 
(Дівчино, одну каву.
 
Чому ви сьогодні така сумна?
 
 
 
Київ треба малювати чистими фарбами,
 
дерева — зелені,
 
будинки — жовті,
 
небо — синє.)
 
 
 
Наші печалі
 
і наші радощі
 
хто зрозуміє?
 
В дівчат з кав’ярні
 
не губи, а квіти. Ходи й зірви.
 
 
 
(Ваша посмішка для мене —
 
майже нічого.
 
Просто сонце заходить
 
і сонце сходить.)
 
 
 
Ця кав’ярня така терпка,
 
як дітвацькі сльози.
 
Я пішов би звідси,
 
та на всіх дорогах —
 
велике, безмежне небо над головами.
 
 
  
4. Світ (Епічний настрій)
 
 
 
Сотні ниток зв’язало нас.
 
Голуби,
 
що туркочуть на площах міста,
 
очі коханої,
 
гіркуваті вишні з Олегової гори.
 
 
 
Ти озиваєшся до мене
 
голосом людей нашого кварталу —
 
слюсарів,
 
водіїв,
 
вантажників.
 
 
 
Я шукаю тебе в кав’ярнях
 
і бібліотеках,
 
в рядках віршів,
 
у барвах картин.
 
 
 
Про тебе я думав,
 
коли мені було важко.
 
І задля тебе заводив мову з кожним,
 
хто траплявся мені на дорозі.
 
 
 
…на світанку земля — в тумані,
 
наче оголена жінка
 
під простирадлом.
 
 
  
5. Увечері на вокзалі
 
 
 
Безповоротність несказаних слів
 
і недописані вірші — як поїзди,
 
що мають зараз вирушати.
 
 
 
…і нічого,
 
крім жахливої порожнечі
 
і найпрекрасніших облич
 
на пероні,
 
що відпливає.
 
 
  
6. П'ючи вино
 
 
 
Прозорий келих,
 
кришталевий, з ниточками сонця,
 
золота тінь на столі,
 
як остання згадка
 
про тих моряків,
 
що не вернулися з країни орхідей.
 
 
 
Морем пахнуть твої губи.
 
 
  
7. Стрільби
 
 
 
Вдень,
 
під пекучим сонцем,
 
у вигорілому, шорсткому хебе
 
автомат повільно підняти
 
 
 
і з приємністю впізнати щокою
 
лаковану прохолоду його прикладу,
 
щоб через мить
 
тільки стукіт його гарячого серця
 
тримати в руках.
 
 
  
8. Каяла
 
 
 
3 холодною люттю
 
кинутий під ноги пожухлий степ з тонкою
 
смужкою води на сході.
 
 
 
І почорнілі русичі,
 
що ідуть довгими пружними колонами,
 
схожі на гору,
 
яка шукає Магомета.
 
 
 
О земле наша,
 
уже за шоломами єси.
 
 
  
9. Ностальгія
 
 
 
Розгорнуте віяло дощу
 
і старозавітне мовчання дахів
 
 
 
образ чорного кота на щоглі
 
витворити в уяві
 
разом з посмішкою
 
на зухвалому обличчі кота
 
і корсарським бригом
 
 
 
…і слухати легендарне падіння
 
дощових крапель
 
 
  
10. Музика — дуже складна річ
 
 
 
Прийде фіолетова ящірка
 
вилізе на підвіконня
 
 
 
дві бурштинові крапки очей
 
і фіалковий дим
 
з обрисами ящірки
 
 
  
11. Малий, що йде (В старому Києві)
 
 
 
Він іде брукованим провулком,
 
перебираючи в кишені скобки від рогатки,
 
непримиренний ворог цукерок і морозива,
 
іде і насвистує,
 
штурхаючи подертими бігавками
 
бляшанку з-під консервів.
 
Не знаючи, що назавтра
 
йому доведеться дивитись на цей світ
 
і любити його.
 
 
 
Він іде до чогось далекого,
 
як легенда.
 
 
  
12. Тиша в червоному (В старому Києві)
 
 
 
Залишиться чорна тонка лінія
 
там, де закінчиться вулиця
 
і захід сонця випливе, червоний і теплий.
 
 
 
Грубий, нерівний брук
 
вайлувато хитатиме ваговози,
 
катаючи в кузовах
 
порожні залізні діжки.
 
 
 
Залишиться вулиця,
 
декорована синіми кетягами винограду,
 
і важкі ваговози,
 
що повзуть наче закривавлені черепахи.