Київські контури. Вибрані вірші
Часть 17 из 23 Информация о книге
6. Химера в індустріальному пейзажі
Напевно, тому,що в нас не було філіграннихстарих дзиґарів,що можуть на ратуші час вибивати,час пікнас провіз у тісному тролейбусі.І світ нам явився,де лінії автострадбули, ніби руки коханців,і музика в барах — бурхлива, як яхта,яка всі вогні засвітилаі мчить серед рифів вночі,блискуча від піни морської.7. Оголена химера
Одноманітність дощів,мов біла піна жерделівв годину цвітіння,асфальт інкрустує неймовірним блиском,і одне мерехтіння від стін кам’яних відлунюєяк доказ того,що кохані приходять непомітно,наче луна у примарному сяйві дощівз кольоровими струмками води на мокрому одязі,щоб тільки очима, а не тихим дотиком гублегенду про Беатріче творити.РЕНЕСАНС
Цикл
1. «Візантія і присмерк…»
Візантія і присмерк —ранковий,мов присмак цикути,і гойдання дахів черепичних —наче шовкколісницьі плащів.Увійти у цей день —як до леза ножадоторкнутись.Увійти в опалеву кімнатуз галереямипристаней і човнів.Асфальтована вуличкарухомнедбалимвідімкнесонний порті поезію телеграм,і на тлі цих зелених деревчервонуцеглу будинків —наче давньої книгитонкийі потертий сап’ян.Біле сонцеслов’янськевід сотнісуєтпіднімає це містона вежіі списиі малює навпротилегкеі кохане обличчячи дівчатка,чи панни,чи так —ренесансу портрет.2. «Полудень, курява…»
Полудень, курява,все різке і суворе настільки,що навіть вода в водограяхкольору золота стала.(Наша пристрасть вже кинула насв тінь від парасольки над столиком,краєвид на Поділі піняву прохолоду склянок)Трохи сумно тому,що здається пом’ятим і зайвимодяг, місто, життя,тільки сонце —тягуче, як мед,учить всіх переможених,що лиш те насолода,що кров’ю і силою взяте,і в граничній яскравості фарбнаші слова — ясні,ледь посріблені зовні коханнямтемним, як татарський набіг.3. «Ввечері машини поливають вулиці…»
Ввечері машини поливають вулиці,і асфальт стає оксамитовим,наче звук флейти,і це оксамитове звучання вечорастелеться над нами,мов запах розквітлих вишень.Врешті ж,музика подібна до слів, а тут —просто раптом докотилася лунавід трамвайного цокотіння,чи далекий гудок пароплава,а чи сміх безтурботний тих,що місто це називали своїм,а були так недовго,що лише майоріння потертих плащів,запах полину і втомлених конейзалишали в цих стінах.4. «Руки сірником освітити…»
Руки сірником освітитив кімнаті мовчазнійі раптом побачити дорогу між пагорбами,де рудуватий пилкопита коней окутує,коли зелена течія Дніпразабирає повільно найкращихз комонної історіївартових наших веж.І ніжність раптову відчутидо жінки,що дивилася повз малий вогникдесь дуже далеко,зі спокійною впевненістювсіх,кого люблять.5. «Перейди крізь вогонь, що спалив…»
Перейди крізь вогонь, що спаливтих, що поруч з тобою якось ішлипо коліна в тумані ранковому.Перейди крізь вогонь,що мовчазними всіх зробиві суворість лишив на всьому.А потім,дивлячись на обличчя милих в далині,намалюй освітлене вночі місто —мармурового хруща на своїй долоні.ЗАМАЛЬОВКИ
Цикл
1. Далеко-далеко за містом
Розіп’ясти над шляхом старий намет,з дерев'яних ящиків збити стіл.Провінційний солодкий мед,провінційна гіркава сіль.Негамірні шляхи, в імлі —дерево вільха і без.Наші долі — штрихи легкіна шорсткім полотні небес.