Кассандра

Кассандра 
 
 
Якби приніс хоч їх, я прийняла б.
 
 
(Тремтить і, не маючи сили встояти, сідає на перший порожній стілець).
 
 
Ох, Андромахо, як я палко прагну,
 
щоб не були мої слова правдиві!
 
 
Андромаха 
 
 
Якби ти тільки їх не вимовляла
 
і не труїла нас, то й не було б
 
лихої правди. Не вгасав би дух.
 
 
Кассандра 
 
 
Зрікаюсь, Андромахо, я зрікаюсь
 
тих слів зловісних.
 
 
Андромаха 
 
 
Пізно вже, Кассандро,
 
вже дух погас.
 
 
Кассандра 
(мимохіть)
 
 
Ох! і життя погаслої
 
Ой, горе! що робити? Я те бачу!
 
Я бачу: Ахіллес прудкий женеться,
 
а Гектор упадає… страх і сором
 
його підбили, а не меч Пелідів.
 
 
Андромаха 
 
 
Ні, ти сама була б зо всього винна,
 
не страх, не сором і не меч, а ти,
 
отруйнице, коли ти правду кажеш!…
 
Ох, що ж вони не йдуть? Я більш не можу…
 
тих звісток ждати… Я піду сама…
 
 
Кассандра 
(затримує її)
 
 
Я не кажу, нічого не кажу,
 
нічого не віщую… Тільки бачу!
 
Осліпніть ви, зловісні очі!…
 
 
Хрізе 
(вбігає)
 
 
Горе!
 
Поліг наш владар від меча Пеліда!
 
 
Андромаха мліє, рабині заходжуються коло неї, голосячи.
Кассандра 
(несамовита від туги, промовляє, мов непритомна)
 
 
Не страх, не сором і не меч, а я
 
своєю правдою згубила брата…
 
 
(Закривае лице покривалом).
  
IV
 
Частина майдану коло Скейської брами оточена муром. Праворуч, трохи в глибині,- храм, ліворуч - брама. Смеркав. Довгі тіні простягаються через майдан.
Невеличкий гурток троянців посередині, межи брамою й храмом, радиться пошепки про щось. Всередині гуртка Долон, колишній наречений Кассандри,- до нього найбільше звертаються ті, що радяться, Кассандра з Поліксеною ідуть через майдан від храму, обидві в чорних жалобних шатах, тільки в Поліксени обрізані коси і непокрита голова, а Кассандра загорнена з головою в довге чорне покривало.
Кассандра 
(спиняє Поліксену й стає нерухомо)
 
 
Дивись, дивись, які непевні люди
 
зібрались там…
 
 
Поліксена 
 
 
Чого вони непевні?
 
То ж Агенор, Гелен і Деїфоб,
 
а серед їх Долон.
 
 
Кассандра 
 
 
Ох, і Долон!
 
 
Поліксена 
 
 
Чого ти так зітхнула й застогнала?
 
 
Кассандра 
 
 
Нічого, так.
 
 
Поліксена 
 
 
Не можеш ти забути,
 
що він тобі…
 
 
Кассандра 
 
 
Ох, Поліксене люба,
 
я не про себе думаю тепер.
 
 
Поліксена 
 
 
Про що ж?
 
 
Кассандра 
(складає з благанням до неї руки)
 
 
Сестричко, рідна, найдорожча,
 
молю тебе, благаю, не питай
 
і не примушуй говорити! Може,
 
се правда, що слова мої отрутні,
 
що й очі забивають людську силу!
 
Осліпнути я хтіла б, заніміти…
 
Ох, се було б таке велике щастя!
 
 
Поліксена 
 
 
Кассандро! схаменись! Де ж та людина,
 
щоб тішилась каліцтвом чи бажала?
 
 
Кассандра 
 
 
Ось тут вона, з тобою поруч.
 
 
Поліксена 
 
 
Рідна,
 
ходімо звідси!
 
 
Кассандра 
 
 
Ні, я не піду,
 
я мушу надивитись на Долона,
 
бо… ні, нічого… тільки надивитись.
 
Я не піду… не можу… ти ж іди,
 
коли ти хочеш.
 
 
Поліксена 
 
 
Я з тобою буду,
 
самій же так тобі не випадає.
 
 
Кассандра 
 
 
Кассандрі байдуже, що випадає,
 
що ні,- вона лиш те чинити мусить,
 
що їй на долю випало.
 
 
Тим часом гурток скінчив нараду і розійшовся. Долон, зоставшись без товаришів, наближається до обох царівен.
Долон 
 
 
Царівни,
 
вітаю вас.
 
 
(Хоче йти далі).
Кассандра 
 
 
Долоне, стій!
 
 
Долон 
 
 
Що скаже
 
мені царівна?
 
 
Кассандра 
(збентежена, шукає, що б спитати. Вона увесь час, поки говорить з Долоном, має покривало, низько спущене на очі, так що обличчя її сливе не видко)