Кассандра

Гелена 
 
 
Неправда!
 
 
Кассандра 
 
 
О, богорівна! О, непереможна!
 
Епіметея дочко!
 
 
Гелена 
 
 
Що се знов?
 
Яке нове безумство? Як ти смієш
 
казать мені «Епіметея дочко»?
 
 
Кассандра 
 
 
Був Прометей і був Епіметей,
 
одного батька-матері синове.
 
Життя й вогонь дав людям Прометей
 
і знав, що муки ждуть його за теє,
 
провидець мук не відвернув від себе,-
 
з усіх синів праматері Землі
 
його найгірше покарала Мойра.
 
Епіметей не знав нічого. Завжди
 
у нього думка доганяла вчинок.
 
Він взяв собі за жінку ту Пандору,
 
що смерть і горе людям дарувала,
 
і був щасливий з нею, і довіку
 
ніхто його нещасним не назвав.
 
Одного батька й матері синове,
 
титани зроду не були братами,
 
а ти хотіла, щоб тебе Кассандра
 
сестрою називала! Ні, Гелено,
 
неправди я не можу говорити.
 
 
Гелена 
 
 
Неправда все, що ти коли говориш!
 
 
Кассандра 
 
 
Епіметей казав так Прометею
 
і був щасливий. Радуйся, царице!
 
 
(Виходить).
  
II
 
Кассандрин покій. Кассандра пише Сівілінську книгу на довгому пергаменті. Коло неї великий триніг з запаленим куривом.
Поліксена 
(в білому убранні, червоні стрічки й червоні квітки з гранати в косах)
 
 
Кассандро, рідна, ти не знаєш, люба,
 
яка щаслива я! Який вродливий
 
мій Ахіллес, мій наречений! Часто
 
я з брами бачу, як він їде полем,
 
мов Геліос прекрасний, так він сяє.
 
З Атрідами в незгоді він, і хоче
 
в міцному мирі з батьком нашим бути,
 
і шлюб наш буде вже одразу плідним,-
 
так кажуть мірмідонці і троянці,
 
бо з нього зродиться і згода, й сила,
 
і не загине вже святая Троя,
 
не вмре народ державного Пріама!
 
 
Кассандра 
 
 
Пробач мені, сестричко, я не можу
 
тепер з тобою говорити. Бачиш,
 
тепер пишу я книгу, на розмові
 
я мушу бути з яснокудрим богом.
 
 
Поліксена 
 
 
Негарно заздрити сестрі, Кассандро,
 
не вивна я, що Ахіллес мене,
 
а не тебе з усіх царівен вибрав,
 
не дівчина ж бо мужа вибирає,
 
а він її. І з того я не винна,
 
що ти не вміла догодить Кіпріді.
 
 
Кассандра 
 
 
Ні, Поліксене, я тобі не заздрю!
 
 
(Заслоняє лице покривалом).
Поліксена 
 
 
Прости, кохана, я тебе вразила.
 
В своєму щасті я зовсім забула,
 
що слово «шлюб» гірке моїй Кассандрі
 
від того часу, як Долон зрадливий
 
одкинувся від неї.
 
 
Кассандра 
 
 
Поліксене,
 
що говорить про те! Я добре знала,
 
що я йому дружиною не буду.
 
 
Поліксена 
 
 
А нащо ж ти приймала подарунки?
 
 
Кассандра 
 
 
Бо я його любила. Ті дари -
 
то все, що міг Долон Кассандрі дати.
 
Чому ж я мала б і того зрікатись?
 
Він щиро те давав, а я те брала,
 
щоб мати спогад про хвилини щастя,
 
бо звала я, їх небагато буде.
 
Дивись: і досі золота гадючка
 
мені правицю обвиває так,
 
як спогад в'ється коло мого серця…
 
(Показує обручку на руці вище ліктя).
 
Долон не винен. Винні сії очі,
 
не вмів їх погляд мовити: «Кохаю»,
 
хоч від кохання серце розривалось.
 
Боявся їх Долон. Він сам казав,
 
що вбили щастя наше тії очі
 
холодними і твердими мечами.
 
Вони однакові були, незмінні
 
перед богами і перед коханим.
 
Не міг Долон очей тих подолати,
 
не міг він погляду їх одвернути
 
від таємниці до живого щастя.
 
І знала я, іцо в сих моїх очах
 
моя недоля, тільки що робити?
 
Хіба осліпнути? Бо де візьметься
 
у птиці віщої коханий погляд
 
голубки, що воркує.
 
 
Поліксена дивиться їй в очі.
 
 
Поліксене!
 
Не придивляйся до моїх очей.
 
Не говори до мене, не питай
 
нічого, нічогісінько. Ти знаєш,
 
тебе я над усіх сестер злюбила.
 
Не говори до мене.
 
 
Поліксена 
 
 
Ні, Кассандро,
 
не думай ти, що й я тобі ворожа,
 
як інші всі. Не винна ж ти, що хвора,
 
що бог тобі так затуманив думку,
 
що скрізь лихе ввижається тобі
 
там, де його і признаку немає,
 
що ти собі та й людям труїш радість.
 
Мені тебе, голубко, дуже шкода.
 
 
(Сідає на низенький ослінчик біля ніг Кассандри).
 
 
Сестричко, розчеши мені волосся.
 
Мені казала мати розчесатись,
 
та бачиш, як заплуталось воно,
 
та ще тут сі квітки ніяк не вийму.