Кассандра

Кассандра
 
 
То не було пророцтво навісне.
 
Умерти або жити з пастухами
 
було б єдине для Паріса щастя.
 
 
Гелена
 
 
Чому ж то так? Чому ж то Деїфоб,
 
і Гектор, і Гелен, і всі брати,
 
і сестри всі, і ти сама, Кассандро,
 
в палатах здатні жити, а Паріс
 
у курені пастушім мав би скніти?
 
 
Кассандра
 
 
А скніти у палатах, може, краще,
 
так як Паріс у тебе в гінекеї?
 
І Деїфоб, і Гектор, і Гелен,
 
живуть не скніють: Деїфоб на раді,
 
а Гектор на війні, Гелен у храмі -
 
живуть душею й тілом. А Паріс?
 
Він тільки й жив, як грав там на сопілці
 
серед отар. Мовчить Паріс на раді
 
і зброю надягає, мов кайдани,
 
боги з ним на розмові не бувають.
 
 
Гелена
 
 
З ним Афродіта розмовляє!
 
 
Кассандра
 
 
Ні!
 
Він раб її, з рабом нема розмови.
 
Вона велить, він слухає, та й годі.
 
 
Гелена
 
 
Се ж тільки ти змагаєшся з богами,
 
за те вони тебе й карають.
 
 
Кассандра
 
 
Що ж,
 
їх сила в карі, а моя в змаганні.
 
 
Гелена
 
 
Для того ти й з Кіпрідою змагалась,
 
коли вона Паріса напутила
 
до мене в Спарту плисти? Що ж, Кассандро,
 
Кіпріда, бач, перемогла тебе!
 
 
Кассандра
 
 
Мене, Гелено? Ні, тебе й Паріса.
 
 
Гелена
 
 
Але ж Паріс послухав не тебе.
 
 
Кассандра
 
 
Глухий не чує - де ж тут перемога?
 
 
Гелена
 
 
Та хто ж би слухав провісті твоєї?
 
Не говорила ж ти, почім ти знала,
 
що вийде з подоріжжя.
 
 
Кассандра
 
 
Я не знаю
 
нічого, окрім того, що я бачу.
 
 
Гелена
 
 
Та що ж могла ти бачити тоді?
 
 
Кассандра
 
 
Я бачила, як молодик вродливий
 
з веселим серцем на чужину плив,
 
не посланцем народу велемудрим,
 
не збройним вояком і не купцем;
 
шличок пастуший легкодумне чоло
 
не зброїв, а красив. І я сказала:
 
«Гей, куйте шоломи, троянські мужі,
 
утроє, вчетверо кладіть блискучу мідь!»
 
А потім… ох, страшна була хвилина,
 
як він прибув, а з ним і ти, Гелено,
 
і я отой смертельний поцілунок
 
побачила…
 
 
 
 
Гелена
 
Кассандро! се неправда!
 
Паріса я в той час не цілувала.
 
 
Кассандра 
 
 
І все-таки я бачила його,
 
той поцілунок, саме в ту хвилину,
 
коли до нашої землі торкнулась
 
червоно взута білая нога
 
твоя, Гелено. Ранила ти землю.
 
 
Гелена 
 
 
Ти крикнула до мене: «Кров і смерть!»
 
Того тобі довіку не забуду.
 
 
Кассандра 
 
 
Я не тобі те крикнула, Гелено.
 
Була я в той час новонарожденна
 
і криком болю світ новий стрічала.
 
Я бачила: Паріс на нас не глянув,
 
устами тільки привітав троянців.
 
Я бачила, як на його думки
 
сандалія червона наступила.
 
Я крикнула: «Несіть ячмінь і сіль,-
 
за жрицею рокована йде жертва!»
 
Розвіяв вітер золотеє пасмо
 
твого волосся. «Мчить Арес неситий
 
на поводі Кіпрідинім, як огир
 
в палу жаги. Готуйте гекатомбу!» -
 
волала я і бачила: на морі
 
вже чорні кораблі багряну хвилю
 
стернами різали, вітрила рвались…
 
На шоломах у вояків ахейських
 
тряслися грізно гриви…
 
 
Гелена 
 
 
Ти безумна!
 
Хіба в той день ахейці приплили?
 
Ми ж більше року прожили спокійно!
 
 
Кассандра 
 
 
Я бачила в той день ахейське військо.
 
Тепер я бачу: Менелай бере
 
тебе за руку…
 
 
Гелена 
 
 
Геть від мене, люта!
 
Неправда то! неправда! І ніколи
 
того не буде! Краще розіб'юся,
 
упавши з вежі на каміння гостре!
 
 
Кассандра 
(з певністю)
 
 
Твій чоловік бере тебе за руку,
 
і, ледве взяв, вже ти його ведеш.
 
Ти попереду, він іде позаду-
 
Чужі моря, чужі краї минає
 
ваш корабель, несучи вас додому…
 
Огні погасли на руїнах Трої,
 
і дпм від Іліона в небі зник…
 
А ти сидиш на троні, ти цариця,
 
прядеш собі на золотій кужілці
 
пурпурну вовну, і червона нитка
 
все точиться, все точиться…