Кассандра

Кассандра 
 
 
А ти його неправдою врятуєш?
 
 
Гелен 
 
 
Що правда? Що неправда? Ту брехню,
 
що справдиться, всі правдою зовуть.
 
Одного разу раб мені збрехав,
 
що мій фіал украдено, бо просто
 
не хтілося йому шукать фіала,
 
а поки лінувався раб, то й справді
 
фіал було украдено. Де правда
 
була тут, де брехня? Тоненька смужка
 
брехню від правди ділить у минулім,
 
але в прийдешньому нема вже й смужки.
 
 
Кассандра 
 
 
Коли хто каже те, в що й сам не вірить,
 
то се неправда явна.
 
 
Гелен 
 
 
А як скаже,
 
хоч в добрій вірі, тільки помилившись,
 
не до ладу, то се вже буде правда?
 
 
Кассандра 
 
 
А як же ти, Гелене, одрізняєш
 
брехню від правди?
 
 
Гелен 
 
 
Та ніяк. Я просто
 
даю їм спокій.
 
 
Кассандра 
 
 
Як же ти віщуєш?
 
Що кажеш людям?
 
 
Гелен 
 
 
Те, що треба, сестро,
 
те, що корисно або що почесне.
 
 
Кассандра 
 
 
Невже ніколи ти того не бачиш,
 
що буде, неминуче, невблаганне?
 
Невже тобі не каже в серці голос:
 
«Так буде, так і буде, не інакше!»
 
 
Гелен 
 
 
По щирості сказавши, - ні, ніколи.
 
 
Кассандра
 
 
То нам порозумітись дуже тяжко.
 
Але скажи, як можеш ти прилюдно
 
казати: «Бог мені відкрив… я бачив…
 
я голос чув таємний»,- коли то
 
неправда все?
 
 
Гелен 
 
 
Знов правда і неправда!
 
Лишім оці слова, нема в них глузду.
 
Ти думаєш, що правда родить мову?
 
Я думаю, що мова родить правду.
 
А чим же нам таку назвати правду,
 
що родиться з брехні? Чи ти ніколи
 
не бачила такого нарождення?
 
Я бачив безліч разів. Слово плідне
 
і більше родить, ніж земля-прамати.
 
 
Кассандра 
 
 
Але ти сам сказав: «Роблю, що треба,
 
і що корисно, що почесне». Нащо ж
 
потрібно удавати віщуна?
 
Хіба корисно то, хіба почесне?
 
 
Гелен 
 
 
Авжеж! Якби сьогодні батько й браття
 
і з ними всі троянці і троянки
 
лідійців умовляли та благали,
 
ні на що б не здалось те все,- лідійці
 
сказали б тільки: «Закляла Кассандра,
 
пророчиця,- війна і шлюб нещасні».
 
А я прийшов з повагою жерця,
 
в віщунській діадемі, патерицю
 
посріблену здійняв високо вгору,
 
мов блискавка, вона свінула в вічі
 
усім чужинцям. Я сказав: «Мовчіть
 
і ждіть. Я випустив із храму
 
свячених голубів». Замовкли миттю
 
і галас, і розмови. Я сказав:
 
«Цар Ономай образив Аполлона,
 
засватавши пророчицю його
 
і не спитавши згоди стріловержця,
 
і бог за те свій гнів йому прорік
 
устами віщими Кассандри. Можна
 
ще одвернути гнів, офірувавши
 
для бога пишну гекатомбу з білих
 
волів, що не були ще під ярмом».
 
«Я обіцяю!» - крикнув цар лідійський.
 
А я гукнув: «Я бачу, голуби
 
вернулись і годують голуб'яток!
 
Щасливий поворіт і шлюб щасливий!»
 
І словом тим я переміг тебе,
 
видюща сестро.
 
 
Кассандра 
 
 
Чи надовго, брате?
 
 
Гелен 
 
 
Побачимо! Се правда, що на полі
 
воюють не лідійці й не ахейці,
 
а ти і я. Одвагою керує
 
Гелен, а розпачем Кассандра править.
 
 
Кассандра 
 
 
А що, коли Кассандра переможе?
 
Чим виправдить Гелен свою неправду?
 
 
Гелен 
 
 
Прилюдно скаже: «Се сам Ономай
 
себе згубив, бо замість гекатомби
 
саму обіцянку дав Аполлону».
 
Собі ж він скаже: «Зброя поломилась,
 
але ми іншу знайдем. Все ж почесніш
 
при зброї гинути, ніж голоруч».
 
 
Кассандра 
 
 
Чому ж ти й сам не йшов у бій сьогодні,
 
не з патерицею,- з мечем і списом?
 
 
Гелен 
 
 
Бо меч і спис мала для мене зброя,
 
бо людські душі - от моє знаряддя,
 
крилате слово - от моя стріла,
 
люд проти люду - от мій поєдинок!
 
Усім тим правлю я, фрігійський розум.
 
Ся діадема, сяя патериця -
 
то знаки влади над всіма царями.
 
Я рівного собі не маю тут
 
з-поміж усіх владарів і героїв.
 
Ти тільки рівна, може, навіть вища,
 
і ми боротись будем до загину.