Кассандра

  
V
 
Покій Кассандри. Нема нікого.
Деїфоб 
(ввіходить)
 
 
Кассандро! сестро! де се ти? Рабині!
 
 
(Плеще в долоні і гукає).
 
 
Рабині, гей!
 
 
З сусіднього покою увіходить рабиня старенька.
Рабиня 
 
 
Що, владарю?
 
 
Деїфоб 
 
 
Та що се,
 
невже моя сестра служниць не має,
 
що й не докличешся нікого?
 
 
Рабиня 
 
 
Вжеж,
 
пророчиця рабинь всіх розпустила,
 
казала: годі вже тих царських звичок,
 
час привикати без рабинь до праці,
 
бо хутко здасться.
 
 
Деїфоб 
 
 
От нові ще примхи!
 
А ти чия?
 
 
Рабиня 
 
 
Царівни Поліксени.
 
 
Деїфоб 
 
 
Ну, все одно, піди поклич сестру.
 
 
Рабиня 
 
 
Котору? Поліксену?
 
 
Деїфоб 
 
 
Ні, Кассандру,
 
та хутко.
 
 
Рабиня 
(йде воркотячи)
 
 
Хутко! бач, який швидкий.
 
Старі вже ноги в мене, де тут хутко…
 
 
(На порозі).
 
 
Та он вона й сама… Царівно, швидше -
 
там братик дожидається…
 
 
(Виходить).
Кассандра 
(з кужілкою за поясом і з веретеном іде прядучи)
 
 
Вітаю.
 
 
Деїфоб 
 
 
І що ти справді вигадала, сестро?
 
Рабинь всіх розпустила, а сама
 
кужілки з рук не випускаєш.
 
 
Кассандра 
 
 
Брате,
 
воно завчасу краще привикати
 
до неминучого.
 
 
Деїфоб 
 
 
Се рабська мова!
 
Царівна так би не сказала зроду.
 
 
Кассандра 
 
 
А що ж казати?
 
 
Деїфоб 
 
 
«Або царювати,
 
або загинути!»
 
 
Кассандра 
 
 
Ми всі загинем,
 
та не царюючи.
 
 
Деїфоб 
 
 
Дай спокій, сестро,
 
і не частуй мене пророкуванням.
 
Се чисте горе: брат - пророк, сестра -
 
пророчиця, нема де проступити
 
у власнім домі за віщунством рідних.
 
Ось ти взяла кужілку, се й гаразд,
 
казати правду, дівчині се личить
 
далеко краще, ніж пророча мова.
 
Отож пряди й не пророкуй.
 
 
Кассандра 
 
 
Я, брате,
 
сама б радніша прясти білу вовну,
 
ніж віщувати всім нам чорну долю.
 
 
Деїфоб 
 
 
Пряди, пряди - ниток багато білих
 
зарученій потрібно на весілля,
 
на шлюбні шати й на дари для гостей.
 
 
Кассандра 
 
 
Се й ти вже, брате, бачу, у пророках,
 
та шкода, що не в пору й не до речі.
 
 
(Ображена одвертається).
Деїфоб 
 
 
І в пору, і до речі. Я, сестрице,
 
не звик даремне марнувати мову.
 
Якщо кажу, то, значить, варто слухать,
 
а ти хоч і віщунка, та сама
 
своєї долі, видно, не вгадаєш,
 
то я тобі скажу: ми заручили
 
тебе оце тепер за Ономая,
 
царя лідійського.
 
 
Кассандра 
 
 
Зарані, брате,
 
говориш ти мені: «Ми заручили»,
 
бо ще ж я не рабиня поки що
 
і маю власну волю.
 
 
Деїфоб 
 
 
Ні, Кассандро,
 
бо кожна дівчина, чи то рабиня,
 
чи то царівна, слухає родини.
 
 
Кассандра 
 
 
Я, брате, й не рабиня, й не царівна,
 
а більше й менше, ніж вони обидві.
 
 
Деїфоб 
 
 
Я не для загадок прийшов сюди,
 
не для пустих розмов. Кажу виразно,
 
що ти заручена. Цар Ономай
 
тебе собі жадає в нагороду
 
за спілку й поміч проти ворогів.
 
Хвалився він, що піде в бій сьогодні,
 
і всіх своїх лідійців поведе,
 
і що не зайде сонце, як вже буде
 
розбите впень усе вороже військо.
 
«Коли се правда,- ми сказали,- завтра
 
ти поведеш Кассандру до намету».
 
 
Кассандра 
 
 
Хіба що такі «Коли се правда…» Власне,
 
що се неправда.