Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія»

3
 
 
Увійшовши в хащі, де повно птиць,
 
уяви: природа — майстерня Бога,
 
по якій блукає твоя знемога.
 
Все, що можеш ти, — це упасти ниць.
 
 
 
Невблаганна зелень зійшла, як мор,
 
як потоп, як піна, слизька на дотик.
 
Ці рослини горді. Вони наркотик.
 
Ці рослини схожі на хор потвор.
 
 
 
«Але що там зелень! Вона — це тло
 
для рептилій, гемонів. Я вбираю
 
це гниття, цю розкіш — праобраз раю,
 
де не все збулося й повсюди зло».
 
 
 
Ти, що маєш меч і до нього дух
 
у спасеннім тілі, рубай, мов Юрій,
 
розпанахуй гемонів, ґарпій, фурій,
 
розтинай пітонів, немов ропух!
 
 
 
Бо якщо вже тут збожеволів Бог
 
і вінцем творіння цей бестіарій,
 
де яріє регіт чортячих арій, —
 
ти повинен цим падлом встелити мох!
 
 
 
Ти повинен вийти з хащів, поки
 
над тобою Пані Ясна пребуде.
 
Ти, що світло маєш в очах приблуди,
 
мусиш вийти на срібло. І навпаки.
 
 
4
 
 
Звичайно, що ріка тяжіє тільки вниз,
 
повільна і в'язка, немов рослинний слиз,
 
коли твоя рука багром тримає спис.
 
 
 
І дивишся в ріку, і бачиш не рибин,
 
не мушлі на піску, що світяться з глибин,
 
не лілію тяжку і ясну, мов ясмин.
 
 
 
А бачиш, мов у сні, своє лице в ріці —
 
самотність у човні, з жердиною в руці,
 
своє лице на дні і рану на щоці.
 
 
 
На берегах цих вод живе химерний люд:
 
покручений народ впав на рівнину тут.
 
Ти зажадав — і от поглянь на цих паскуд!
 
 
 
В них тисячі принад: копитця, мов у кіз,
 
кохання через зад, а їжа через ніс,
 
у них немає «над», у них темніє ліс.
 
 
 
В них черева, мов льох, а їхня кров — узвар,
 
в них дух, як мова, всох, в них мова, як в татар,
 
в них шестирукий бог і довгорукий цар.
 
 
 
Хто розв'язав цей міх і випустив на світ
 
знічев'я, мов на сміх, цих власників копит,
 
хто дав їм для утіх жадання бути «під»?
 
 
 
Захищений плащем, тримаючись багра,
 
пливеш крізь рев сурем з-під серця і ребра
 
туди, де вхід в Едем. І в пекло теж діра.
 
 
5
 
 
Повсюдна присутність у хащах тритонів, драконів,
 
грифонів, піфонів і те, як шаліють коти,
 
обернуті в духів, поява комет і циклонів —
 
ознаки, що дихає пекло десь поруч. І ти
 
знаходиш цей отвір, ступаєш у сморід і морок
 
і йдеш над вогнем. І хитаються ветхі мости,
 
і хто його знає — чорти і хорти, і хвости.
 
Хрести себе, знай, ненастанно — сто сорок по сорок
 
разів. Ця виправа для тебе воєнна,
 
за піхви меча і за лікті хапає геєнна,
 
за поли плаща і за плечі, і чуєш: «Плати!»
 
Гей ви, там на небі, поглухли?!
 
 
 
                                            Святі з висоти
 
втручаються рідко в перебіг подій, але вчасно.
 
Ангели женуть, як воскреслі пілоти — по три,
 
а то і по п'ять, і по сім, і цвітуть непогасно
 
мечі в них і крила, й тебе визволяють з діри,
 
і сад задля тебе розгорнуто вздовж вертикалі:
 
дерева все вищі, птахове все ближчі й дари
 
щоразу солодші, вагоміші. Це прапори,
 
тимпани, тюльпани й так далі, і книги в перкалі,
 
і кисень, і мед, і так далі. І ти, над земною
 
поверхнею піднятий все-таки, над площиною,
 
і вже не вернешся, хоч кров'ю зійди, хоч згори!
 
Тобі залишається рівно світити згори.