Нічні пастухи буття

***
Вікторові Морозову
 
 
Минаючи мов сон або старе кіно,
 
ідуть легкі дощі всесвітньої печалі.
 
Кружляє чорний диск і пахне свіжим чаєм,
 
і світиться у ніч одним-одне вікно.
 
 
 
Це шурхотіння слів і втомлених речей,
 
ці жести, що ростуть і тануть неквапливо,
 
утворюють на мить дорогоцінне шкливо,
 
в той час, коли усе, без сумніву, тече.
 
 
 
І, може, саме так збувається «т е п е р», —
 
у снах або дощах, поезіях чи кінах,
 
у мандрах по чужих та рідних українах,
 
у всьому, що собі народжує  т е б е.
 
 
***
 
 
Я знаю, що вже зріє у мені
 
Троянда чорна, наче та черниця.
 
Вона зійде рум'янцями на лицях,
 
Розтане у ласкавому вогні.
 
 
 
Але не попіл, тільки ранній сніг
 
Лягатиме на пагорби столиці,
 
Кричатиме тривожно сіра птиця
 
В безлюдній світанковій тишині.
 
 
 
Мій перевізник мовчки відштовхнеться
 
Від берега, що диким зостається,
 
Плюндруючи святі дари богів;
 
 
 
Не витримаю, ще раз озирнуся,
 
Та за густими лавами снігів
 
Нічого не побачу — й посміхнуся.
 
 
***
 
 
Поглянь на тих, кого бездумна hyle [2]
 
Взяла одного разу у полон,
 
На цей похмурий, виснажений сон
 
Душі й самозакоханого тіла.
 
 
 
Їм сниться, що попереду могила,
 
Буття землею, гробаками, тлом;
 
Закутавшись у червінь папілом,
 
Танцюють і брунькуються щосили.
 
 
 
Анальфабет, месія та пророк
 
Ведуть розмову про останній строк,
 
За пляшкою в прокуреному лігві,
 
 
 
Не вміючи узяти інший тон,
 
Яким говорять з нами зорі стиглі 
 
бо щойнопрочитаний «Федон».
 
 
***
 
 
Слова і речі, вечір і сова,
 
Цитрина пахне, чай парує свіжий,
 
Цей тихий грудень, ці поля безсніжні —
 
Немов душа, праюна і жива.
 
 
 
Усе намарно. Отже, так бува:
 
Покинувши Господень дім поспішно,
 
Ми сміло падаєм у прірву ніжну,
 
Гадаючи, що це потрібно вам.
 
 
 
Але, брудну і дику вчувши мову,
 
Побачивши, що ви готові знову
 
Дитину й ангела безжурного звести, —
 
 
 
Вертаємо з одвічного Содому,
 
Який уже нікому не спасти,
 
До навстежи одчиненого дому.
 
 
***
 
 
Село в снігах і пес побіля ніг,
 
Ранкова тиша соняшного грудня;
 
Ти грав стару мелодію на лютні,
 
Тепер стомився і відклав її.
 
 
 
Пісні, які ти чув колись у сні,
 
Забулися, зоднаковіли в буднях,
 
Легке хлоп'яче серце стало трудним,
 
А очі — недовірливі й сумні.
 
 
 
Невже це ти? Невже тепер довіку
 
Оцього недоріку і каліку
 
Тягатимеш понуро на плечах?
 
 
 
Устань і вийди: Сніг і Сестри Сосни
 
Летять у круговерті суголосній,
 
Тобі, живому, вказуючи шлях.
 
 
***
 
 
Від смерті у воді
 
ти заховався в крихітній і білосніжній мушлі;
 
тут є вікно, вино і плити,
 
а навесні дозволено закласти
 
квітник і виростити там
 
гліцинії або кулясті блискавки.
 
 
 
Минуло дві зими.
 
 
 
Улітку ти досліджував семантику пелюсток,
 
і фоліанти францисканців, і дощі.
 
 
 
І все подвір'я заслала золота стружка,
 
і катастрофічно бракувало паперу,
 
і ти зважився поїхати до старовинного міста, —
 
з перукарнями, ратушею, залізницею.
 
 
 
Дрогобич.
 
 
 
Дрогобич, треба набрати повні плюца
 
липневого повітря — і пірнути,
 
ти ж чуєш, це Дрогобич, ненадовго,
 
на короткий час.
 
 
 
…Ти вже піднімався на поверхню,
 
ти бачив годинника ратуші
 
навпроти своїх очей,
 
а хрести собору — внизу;
 
 
 
ти не заховався від смерті у воді,
 
і ще й донині плавно опускаєшся на дно
 
самого неба.
 
 
Два вірші,
які довший час вважалися втраченими, проте їх зберіг Юрко Саєнко
І
 
 
Забутий присмак валідолу
 
і краплі крові вправно летять —
 
уже сніжинками —
 
додолу
 
 
 
д о д о м у
 
 
 
палаючі ясла — хлів золотий
 
зелена — гірка
 
рана —
 
ріка
 
 
 
д о д о м у
 
 
 
смерть — без початку — і без кінця
 
непрочитані — і вино
 
від якого відмовився ще за життя
 
так само у липні
 
 
 
д о д о м у
 
 
 
гріхи — багато — багатство
 
самотність — братство
 
айстри — коні
 
мовчання-і-листування
 
 
 
д о д о м у
 
 
 
і панна — забута ущент —
 
для якої писалися вірші
 
співалися: «авонаавона» —
 
зривалися — сніжні — бездомні
 
 
 
д о д о м у
 
 
 
ще перестук електрички:
 
порожній тамбур театр —
 
і табір — і ворожіння —
 
за сигарету — забуте і збуте
 
віщування одруження без одужання:
 
примхи: невиспаність: усвідомлення
 
без розуміння
 
збайдужіння
 
забування
 
 
 
я  х о ч у  д о д о м у