Сатирикон-XXI (збірка)

  
Інфінітив
 
 
 
У цій юрбі mezczyzn і женщин,
 
В цій боротьбі меншин і menschen.
 
В цій баранячій барадьбі
 
Чим я зарадити тобі?
 
 
 
Не в Хохломі, не в Оклахомі,
 
У цій осаді, в цій судомі,
 
У цім содомі, в цім диму
 
Що ми порадити кому?
 
 
 
Горілку пити, сльози лити,
 
Отримувати в морду й бити
 
У цій борні, у цій херні —
 
Чим ти допомогти мені?
 
 
 
В цім гонорі, у цій Гоморрі,
 
В цім гаморі, неначе в морі —
 
Як ми почути трубний глас?
 
Як Він спасти нещасних нас?
 
 
13 травня 1998 р.
 
  
Короткий лист до Олесі
 
(З циклу «Листи з Олександрії»)
 
 
 
шабадабада шабадабада
 
мужчина і жінка
 
шабадабада шабадабада
 
двадцять років по тому
 
напевно і неодмінно
 
зустрінуться знову
 
і говоритимуть про
 
шабадабада шабадабада
 
 
 
тобі тоді буде вже
 
вибач в жінок про таке не питають
 
просто ми станемо старшими себто
 
досвідченими і мудрішими
 
аж на цілих
 
шабадабада шабадабада
 
 
 
а найголовніше і найсуттєвіше
 
те що ні ти ні я окремо
 
ані ми обоє разом
 
ні за чим абсолютно не
 
шабадабада шабадабада
 
шаба даба да
 
 
  
Лист до Т. Г. Шевченка, українського письменника, революціонера й демократа
 
(З циклу «Листи з Олександрії»)
 
 
 
Якась вона, Тарасе Григоровичу,
 
Ця наша жизнь невкусна —
 
Суцільні тобі Рєпніни
 
та Полусмакови.
 
 
Липень 1991 р.
 
  
Листівка з італійським краєвидом для Іздрика
 
 
 
Італія, прекрасна Італія…
 
 
 
Дольче і Ґаббана
 
смалять там кабана,
 
А Джанфранко Ферре
 
своє шмаття пере.
 
Джіованні Версаче
 
там на конику скаче.
 
Ніна Річчі ридає
 
і його виглядає.
 
 
Жовтень 2000 р.
 
  
Українсько-німецький розмовник
 
 
 
Німець каже: Ви слов’яне?
 
— Слов’яне! Слов’яне!
 
Наше слово полум’яне
 
Повік не зов’яне!
 
 
 
Німець каже: Ви моголи?
 
— Моголи! Моголи!
 
Брюса Лі і Айрошянке
 
Продовження кволе.
 
 
 
Німець каже: Ви — поляки?
 
— Поляки-поляки!
 
Ми від дуба Пілсудського
 
Всохлої гілляки.
 
 
 
Німець каже: Ви — Європа?
 
— Європа! Європа!
 
Не схотіли Робесп’єра,
 
Мали Ріббентропа.
 
 
 
Німець каже: Ви хрещені?
 
— Хрещені! Хрещені!
 
Хрест на шиї, хрест на спині,
 
Два хрести в кишені.
 
 
 
Німець каже: Ви до НАТО?
 
— До НАТО, до НАТО.
 
Як не спонсора шукати,
 
То хоч мецената.
 
 
 
Наша слава кучерява
 
Не вмре, не поляже.
 
Або, може, і поляже.
 
Як вже німець скаже.
 
 
1999 р.
 
  
Польський віршик
 
 
Переклад присвячую Янушеві
 
 
 
Не викрикуй, не підскакуй,
 
Сядь на задницю й підтакуй.
 
І сумління хай не мучить:
 
Так чи сяк, а доля здрючить.
 
 
 
Тож нічим не переймайся,
 
Заспокойся, обламайся.
 
Відпрацюй свої години
 
Й май начальство нижче спини.
 
 
 
Перед шефом не дрижи,
 
А пильнуй і бережи
 
Серце, нерви і потенцію,
 
Щоб з цим всім піти на пенсію.
 
 
  
На перехресті осені й зими
 
 
 
На перехресті осені й зими
 
Навряд чи варто зачинать love story.
 
Ліси порожні і поля просторі —
 
Чи ж в просторі не згубимося ми?..
 
На роздоріжжі осені й зими
 
Нізащо зарікатися не буду
 
Я ані від тюрми, ні від суми,
 
Тим паче від сурми Страшного суду.
 
У осені на дні, на самім дні,
 
В холодні дні, нудні й немилосердні,
 
Сказати «так» (або сказати «ні»)
 
Не легко, як, скажімо, десь у серпні.
 
І в кожнім дні, немов у вигнанні —
 
Ми, й невтямки нікому з нас, нікому,
 
Що зовсім не на білому коні,
 
І навіть не на іншому якому, —
 
На ВMW або й на БМП
 
Зима влетить по вимерзлій шосейці.
 
(Чуття — холодне, темне і тупе,
 
Мов скринька замикається на серці.)
 
 
 
Тож чи знайдемо ми спасенний спосіб
 
В передчутті мелодії сурми
 
Порятувати цю одквітну осінь
 
З-під гострих крижаних коліс зими…
 
 
1992 р.
 
  
До питання про категорію часу
 
 
 
Батьки були не схильні до обструкцій.
 
Робили, аж ввіходили у раж.
 
А їм якісь інструктори з інструкцій
 
Читали інструктивний інструктаж
 
На всі інтелігентненькі легеньки,
 
З лобів затерпло витирали піт:
 
«Коханенькі! Любенькі-дорогенькі!
 
Терпіли ж вже. Ще трохи потерпіть!
 
Брак помазків і кремів до гоління
 
Хай вас не зачіпає за живе.
 
Не ви — то хоч наступне покоління
 
В майбутньому напевно заживе!..»
 
 
 
І батько шкріб неголену щетину,
 
Міркуючи, що, певно, так і є,
 
І наставляв-накручував дитину,
 
Що вже ж вона й за нього пожиє.
 
 
 
Не раз вже й ми сміялися на кутні,
 
І жухла, й знову сходила трава.
 
А все не починається майбутнє.
 
А все той час теперішній трива.
 
 
 
Щось десь не вийшло — ніде правди діти.
 
Хтось винен. (Ну звичайно — не народ!)
 
Зате уже напевно наші діти
 
Майбутнього ухоплять повен рот.
 
Нам офіційно ще не обіцяли,
 
Але місцями ширяться чутки.
 
Бо навіть пелюшок не обісцяли
 
Ті, нами не зачаті діточки…
 
 
1992 р.