Сатирикон-XXI (збірка)

  
З циклу «Midlife Crisis»
 
 
 
це бурячанка — не буряки
 
це вже хорал а не джаз
 
чуєте шурхіт тихий такий —
 
це осипається час
 
 
 
листям з дерев
 
тиньком зі стін
 
шерстю зі псів і котів
 
ось і здійснив ти все що хотів
 
тільки — не так як хотів
 
 
 
ніби ж і сам не зовсім мудак
 
й друзі — не мудаки
 
все що збулось — збулося не так
 
з точністю до навпаки
 
 
 
вранці завжди нагадають жінки
 
що їм вночі нашептав
 
хід твій гінкий
 
хліб твій гіркий
 
кінь твій копита стоптав
 
всоте узяти в долі аванс
 
втисячне втратити шанс
 
наче в клепсидрі у кожному з нас
 
пере
 
сипається
 
час
 
 
Жовтень 1999 р.
 
  
Турбація мас
 
Гімн-ода Бу-Ба-Бу
 
 
 
Вклякніть, белетристи,
 
Від Благої Вісти!
 
Ми — не просто Хтось Там,
 
Ми є Бубабісти.
 
Вас навколо Себе
 
Будем гуртувати.
 
Прирекло Нам Небо
 
Груш не оббивати —
 
МАСИ ТУРБУВАТИ (3 р.)
 
 
 
В Вісімдесят П’ятім
 
Році Сонце встало
 
І для вас, вар’ятів,
 
Бу-Ба-Бу настало!
 
Врем’я францювате,
 
Плем’я дурнувате.
 
Час не танцювати
 
І не мордувати —
 
МАСИ ТУРБУВАТИ (3 р.)
 
 
 
Від Часів Лукреція
 
І Часів Горація,
 
Від Часів Гельвеція
 
І Кооперація
 
До Часів, коли гряде Нова Дегенерація,
 
Актуальною будe
 
Наша МАС ТУРБАЦІЯ! (3 р.)
 
 
1993 р.
 
  
Ода гривні
 
 
 
Ми тебе чекали довго-довго.
 
Наш купон нарощував нулі,
 
А над нами з-поза Дону й Волги
 
Кепкували кляті москалі.
 
 
 
Та вагома, як німецька марка,
 
Вийшла ти із сейфів НБУ,
 
Наче Попелюшка з закамарка,
 
В збуджену і радісну юрбу.
 
 
 
І тепер не тільки рибу-птицю,
 
А зробивши відповідний рух,
 
Грошову державну одиницю
 
Можна взяти трепетно до рук.
 
 
 
Ще ж вона і в обіг не ходила!
 
З неї, попід вуса вбгавши рот,
 
Це ж очима князя Володимира
 
Дивиться Пинзеник у народ!
 
 
 
В школі державництва всі ми — учні.
 
Гривня ж — це оцінка в нас така.
 
Втілилися в ній реформи Кучми
 
І державна мудрість Кравчука.
 
 
 
Тож не ліри чи якісь динари,
 
А вона в свій номінал вміща
 
Полум’яність Чорновола й Хмари,
 
Зваженість Олійника й Плюща.
 
 
 
Чи ж перцівка гірша «Абсолюту»?
 
(Дегустатор хто — то й відрізняй!)
 
Батьківщину, матір і валюту
 
Більше не міняєм — так і знай!
 
 
 
Наша предковічна, наша древня,
 
Наша світанково-молода
 
По планеті вже крокує гривня,
 
І повік тверда її хода!!!
 
 
Вересень 1996 р.
 
  
Любіть!
 
 
 
Любіть Оклахому! Вночі і в обід,
 
Як неньку і дедді достоту!
 
Любіть Індіану! Й так само любіть
 
Північну й Південну Дакоту.
 
Любіть Алабаму в загравах пожеж,
 
Любіть її в радощі й біди!
 
Айову любіть! Каліфорнію теж!
 
І пальми крислаті Флориди!
 
Дівчино! Хай око твоє голубе,
 
Та не за фізичнії вади —
 
Коханий любити не стане тебе,
 
Якщо ти не любиш Невади!
 
Юначе! Ти мусиш любити стократ
 
Сильніше, ніж любиш кохану,
 
Колумбію-округ і Джорджію-штат,
 
Монтану і Луїзіану!
 
Любити не зможеш ти штатів других,
 
Коли ти не любиш по-братськи
 
Полів Арізони й таких дорогих
 
Просторів Аляски й Небраски.
 
Любов цю, сильнішу, ніж потяг до вульв,
 
Плекай у душі незникому.
 
Вірджинію-штат, як Вірджинію Вулф
 
Люби! І люби — Оклахому!
 
 
Весна 1992 р.
 
  
Вірш до рідної мови
 
 
 
Як ти звучиш калиново-дубово,
 
Рідна моя, моя матірна мово!
 
 
 
Слово м’яке, оксамитове, байкове.
 
Слово є дідове. Слово є батькове.
 
 
 
І Білодідове. І Сивоконеве.
 
І Чорноволове вже узаконене.
 
 
 
В соннім спокої вогонь твій ледь бився.
 
Але страху я тоді натерпівся!
 
 
 
З тої халепи не вийшли б ми зроду,
 
Кляпи, здавалось, в ротах у народу.
 
 
 
Та щоб підняти тебе із гробовищ,
 
Встали до герцю Жулинський, Грабович!
 
 
 
Щоб воскресити тебе з домовини,
 
В діло пішли каменюки й дубини.
 
 
 
Вороне чорний! Даремно ти крячеш!
 
Ріднеє слово жиє і є — бачиш?
 
 
 
Рідна моя, українськая мова
 
Житиме вічно — кльова, фірмова!
 
 
Серпень 1992 р.
 
  
Відкритий лист
 
до прем’єр-міністра Канади Браяна Малруні та генерал-губернатора Романа Гнатишина від трудящих колгоспу «Шлях Ілліча» (закреслено) «Шлях Ільковича»
 
 
 
Ми тут не можем ні пити, ні їсти,
 
Ані читати газети й книжки,
 
Доки квебецькі сепаратисти
 
Тіло твоє деруть на шматки,
 
Многостраждальна ненько-Канадо!
 
Нас вже дивує твоя німота.
 
Що вони хочуть? Чого їм ще надо?
 
Що їм іще там у вас не хвата?
 
Ми вже не дивимось і Маріанну
 
Через отой ваш бедлам-тарарам.
 
Ми вже писали про це й Міттерану.
 
(Хто він, до речі, той Міттеран?)
 
Ми й до Бутроса, й до Галі напишем,
 
Ми і до Лондона вдарим чолом.
 
Ви там не панькайтесь, пане Гнатишин,
 
З тим оборзілим французьким хамлом!
 
Ви нам лиш свисніть — ми все тут залишим,
 
Зразу й приїдемо. Цілим селом.
 
 
1992 р.